Выбрать главу

Не влучила. Смітник був невисоким, наче куций циліндр, а ще він стояв дуже близько до лівого кутка, тому за ним ще точно залишалося трохи місця. Той самий простір, який, скоріше за все, ігнорували навіть покоївки під час прибирання. Не за два долари чайових же їм там прибирати. Це було те саме місце, яке ставало кладовищем для заблукалих викинутих речей.

Їх було три. Одна кулька належала йому. Він відрізнив її за вологістю. Одна була такою ж, як його власна, тільки абсолютно сухою. Від попередньої упаковки мила. А третя була шматком добряче зіжмаканого та понищеного паперу, наче звичайне сміття з кишені.

12

Папір був квадратної форми та білого кольору, зі сторонами приблизно в три з половиною дюйми завбільшки, один бік у нього був клейкий. Це була наліпка з нотатника чи відривного блокнота. Ричерові траплялися такі речі й раніше. Аркуш був складений учетверо, і він точно подорожував у кишені протягом місяця або й більше. Складки були протертими, а кутики понищеними. Поверхня була трохи стертою. Ричер припустив, що цей аркуш хтось недбало кинув у смітник, можливо, зробивши це двома пальцями, як під час виконання якогось картярського трюку, але папір не дістався свого місця призначення та осів на безлюдній території.

Він розігнув аркуш та спробував його розрівняти. Те, що мало б бути передньою стороною аркуша, було порожнім. Лише брудні потертості та світла пляма синього кольору, мабуть, від джинсової тканини. Носили в задній кишені джинсів, подумалось Ричерові.

Він повернув аркуш. Те, що мало б бути зворотнім боком аркуша, було вкрите написами. Поспішно нашкрябана кульковою ручкою записка. Якісь каракулі, не інакше. Там був телефонний номер і слова: «Двісті смертей».

Ричер запитав:

– Цей почерк належить Ківерові?

Ченґ відповіла:

– Я не знаю. Я ніколи не бачила почерк Ківера. А цей зразок точно не назвеш найкращим. Ми не можемо нічого казати напевне. Думайте, як адвокат захисту. Тут немає жодної системи охорони доказів при передачі. Будь-хто міг залишити це тут. Хтозна-коли.

– Звісно, – відповів Ричер. – Проте, думаю, це все-таки належало Ківерові. Що б це могло бути?

– Бути? Мабуть, нотатка, зроблена під час телефонної розмови. У його офісі. У його запасному пристанищі. Можливо, він налагоджував із кимось контакт, а може, він когось обдзвонював. Високі ставки, враховуючи дві сотні смертей та телефонний дзвінок, який міг бути як від клієнта, так і від незалежного джерела зі збору даних. Або від джерела зі збору додаткової інформації.

– Чому він це викинув?

– Тому що пізніше він записав усі ці дані детальніше, і ця записка стала йому непотрібною. Можливо, він стояв тут перед дзеркалом, споглядаючи себе, як це робить більшість людей. Може, він викинув стару хустинку й витягнув нову, а заодно і перевірив кишені. Може, він якийсь час не одягав ці штани.

Код телефонного номера із записки був 323. Ричер запитав:

– Це ж код Лос-Анджелеса, правда?

Ченґ кивнула й відповіла:

– Це може бути і стільниковий номер, і стаціонарний.

– Двісті смертей. Це можна розцінювати як серйозну небезпеку.

– Якщо ця записка належала Ківеру. Якщо вона стосувалася цієї справи. Вона могла належати будь-кому і стосуватися казна-чого.

– Хто б іще потрапив у цю місцевість із двома сотнями смертей на думці?

– А хто сказав, що це сталося тут? Навіть якщо ця записка належала Ківерові, вона могла стосуватись якоїсь давньої справи. Чи зовсім іншої місцини. Або це могла бути справа адвоката, що займається заборгованостями, ще минулорічної давності, який тут нав’язував свої послуги постраждалим від нещасних випадків. Як тут узагалі могло трапитися двісті смертей? Це ж двадцять відсотків від усього населення. Хтось би та й помітив. У цьому випадку тут не знадобилося б наймати приватного детектива.

– Давайте наберемо цей номер, – запропонував Ричер. – Подивимось, хто зніме слухавку.

Ричер замкнув номер, вони зійшли вниз металевими сходами й побачили, що за сто футів від них одноокий портьє вийшов з-за свого робочого місця й поспішив їм назустріч, махаючи руками та стосовно чогось сильно жестикулюючи. Коли він до них підійшов, то сказав:

– Пробачте, сер, проте двісті п’ятнадцятий заброньований не на ваше ім’я.