Пончик хотів зараз же зайти в цей харчозаправний заклад і пообідати разом з усіма, але його збентежила афіша, яка висіла біля входу. На афіші було написано:
«Ласкаво просимо!
Годуємо смачно!
Сьогодні за гроші, завтра в борг».
Саме ця остання фраза видалася Пончикові незрозумілою, бо він не знав, що таке гроші.
— Не будемо поспішати, а спершу придивимось трошки, — сказав сам собі Пончик.
Сівши неподалік веранди на лавочці, він почав стежити за тими, що обідали. Звернув увагу, що кожний відвідувач ресторану, пообідавши, давав офіціантові якісь папірці або металеві кружечки.
«Може, ці папірці та кружечки і є гроші?» — подумав Пончик.
Щоб перевірити свій здогад, він підійшов до офіціанта й спитав:
У вас тут чомусь написано: «Сьогодні за гроші, завтра в борг». А що буде, як зробити навпаки: завтра за гроші, сьогодні в борг?
Офіціант сказав:
— Іди он до хазяйки, нехай вона тобі пояснить, а я не філософ, щоб такі питання вирішувати.
Пончик підійшов до хазяйки, яка в цей час рахувала гроші за прилавком, і повторив своє запитання.
— Що таке тарілка каші, сподіваюсь, знаєш? — запитала хазяйка.
— Ще б пак! — підтвердив Пончик.
— Ну то йди за мною.
Вона провела Пончика через кухню, у якій, задихаючись біля величезної плити, працювали куховарки й кухарі, й, відчинивши двері на подвір'я, сказала:
— Бачиш біля сарая дрова? Порубай їх, дістанеш тарілку каші або п'ять сантиків.
Пончик підійшов до купи дров і почав рубати їх сокирою. Купа була велика, й Пончик упорався з нею не раніше як години за дві.
— Ну, що тобі дати? Гроші, чи ти, може, хочеш каші? — спитала хазяйка, коли Пончик вернувся до неї.
— Каші, — відповів Пончик, але, згадавши, що хотів подивитись на гроші, сказав: — Давайте краще гроші.
Хазяйка відрахувала п'ять сантиків. Пончик покрутив їх у руках, подивився з усіх боків і сказав:
— А якщо мені хочеться каші?
— Тоді повертай гроші.
Хазяйка явно зраділа, що сантики вернулися знову до неї.
Сівши за стіл і одержавши від офіціанта тарілку гречаної каші, Пончик озброївся ложкою і заходився їсти. Каша була добра, з маслом, а все ж Пончикові здалося, що їй чогось бракує. Він одразу зрозумів, що каша несолона, й почав шукати на столі сільницю. Впевнившись, що сільниці на столі не було, він сунув у кишеню руку, дістав пучку солі й посолив кашу. Його дії привернули увагу інших відвідувачів. Побачивши, що товстенький коротулька посипав якимось білим порошком кашу, після чого із задоволенням почав уминати її, всі зацікавлено поглядали на нього, а коротулька, що сидів поруч, спитав:
— Скажіть, що то за порошок, яким ви посипали кашу? Мабуть, якісь нові ліки?
— Ніякі не ліки, а просто сіль, — сказав Пончик.
— Яка сіль? — не зрозумів коротулька.
— Ну просто сіль. Столова сіль, — пояснив Пончик. — Ви що, солі ніколи в житті не бачили?
Коротулька здивовано знизав плечима:
— Не розумію, про яку сіль ви кажете!
— Мабуть, тутешні мешканці їдять їжу без солі, — сказав Пончик. — А от у нас їдять усі страви з сіллю. Це дуже смачно. Якщо хочете, покуштуйте.
Він дав пучку солі місячному коротульці, який саме їв суп.
— Як же її їсти? — спитав коротулька.
— Киньте в суп і розмішайте. Побачите, як буде смачно.
Коротулька вкинув сіль у суп, розмішав ложкою і з деяким острахом, наче боявся спектися, покуштував. Спочатку він сидів, закам'янівши на місці, й тільки кліпав очима, немов прислухався до своїх внутрішніх відчуттів, а потім усі побачили, як його обличчя повільно розпливлося в усмішці. Проковтнувши ще ложку супу, він вигукнув:
— Просто чудово! Зовсім інший смак!
Схилившись над тарілкою, він почав сьорбати суп, кректів від задоволення, цмокаючи губами й на всі заставки вихваляючи їжу. Саме в цей час офіціант приніс йому каші.
— Скажіть, а кашу теж можна їсти з сіллю? — спитав коротулька.
— Все можна, — відповів Пончик, — і суп, і борщ, і щі, й бульйон, і кашу, й макарони, й вермішель, і салат, і картоплю… Навіть простий хліб можна їсти з сіллю. Від цього він стає тільки смачнішим.
Він дав коротульці ще пучку солі. Коротулька посолив кашу й почав їсти з таким задоволенням, що Пончика, який давно впорався з своєю кашею, аж завидки брали.
— Скажіть, а чи не можете ви мені дати трошки солі? — звернувся до Пончика коротулька, який сйдів за столом навпроти і з цікавістю стежив за тим, що відбувалося.