Козлик відповів, що йому не важко, але Незнайко наполягав на своєму. Але з його пропозиції, однак, нічого не вийшло, бо виявилося, що Козликові черевики на нього замалі. Добувати їжу довелося піти все-таки Козликові, а Незнайко лишився сидіти під мостом без капелюха й босоніж.
Сидіти під мостом самому було нудно, тому Незнайко напружував усі свої розумові здібності, щоб придумати яку-небудь розвагу. Спершу він проспівав усі пісеньки, які знав, потім загадав сам собі всі відомі йому загадки й розгадав їх, потім почав згадувати прислів'я і приказки, як-от: «Кому пирога й млинці, а кому гулі та синці», «Голодній курці просо на думці» або «Голодному й вівсяник добрий». Усього цього, правда, йому вистачило ненадовго, й він заходився перебирати в пам'яті різні випадки із свого життя, згадував всіх своїх друзів та знайомих.
Непомітно в голові його спливла згадка про Пончика. Незнайко уявляв, що Пончик досі сидить у ракеті, й страшенно журився, що нічим не може йому допомогти. Він згадав, що Пончик дуже любив поїсти.
«Як би це не довело його до біди! — подумав Незнайко. — Хоч би він не прикінчив усіх запасів перш, ніж наспіє допомога».
Скоро голод почав так мучити Незнайка, що він уже ні про що не міг думати. Тільки одна думка крутилася тепер у нього в голові: «Куда ж подівся Козлик? Чому він не повертається?»
Щоб заглушити голод, Незнайко знову почав співати пісні, пригадувати приказки, загадувати й розгадувати загадки. До кінця дня його терпіння геть вичерпалося. Він уже вирішив вилізти із своєї схованки й піти шукати Козлика, але в цей час помітив, що під міст спускається згори якийсь коротулька. Спершу Незнайко подумав, що то Козлик, але, придивившись, побачив, що то не Козлик.
Коротулька тим часом підійшов ближче і, побачивши Незнайка, спитав:
— Ти що тут робиш?
— Сиджу, — відповів Незпайко.
— Щось я тебе тут перше не бачив.
— Мабуть, тому, що я тут не сидів, — пояснив Незнайко.
— Ти новачок, чи що?
— Як це — новачок?
— Ну, новенький: перший раз під мостом ночуєш.
— Хіба я ночую? — здивувався Незнайко.
— Чого ж ти сюди заліз? Хіба не ночувати?
— Ні.
Незнайко хотів розповісти, що з ним сталося, але знову почулися кроки, й під мостом з'явилося ще кілька коротульок.
— Гей, Клюква, Пекар, Горішок! — закричав перший коротулька. — Дивіться, дивачок якийсь: заліз під міст, а каже, що не ночувати прийшов.
Коротульки оточили Незнайка.
— Якийсь підозрілий тип! — мовив той, кого звали Клюквою.
— Мабуть, переодягнутий сищик, — пробурмотів Пекар.
— Одлупцювати б його та в воду! — сказав Горішок.
— Братики, я зовсім не сищик! — почав запевняти Незнайко. — Пустіть мене. Мені треба йти шукати Козлика.
— Якого ще Козлика? — спитав підозріливо Пекар. — Не пускайте його, а то він піде і скаже поліцейським, що ми тут ночуємо.
Незнайко заходився розповідати коротулькам про все, що сталося з ним і з Козликом. Коротульки зрозуміли, що це правда.
— Ну гаразд, — сказав Клюква. — Тобі все одно нікуди не можна йти в такому вигляді. На тобі ж нема ні черевиків, ні капелюха. Поліцейські одразу схоплять тебе. Завтра ми роздобудемо тобі якесь обув'я та шапку, тоді й іди. А Козлик твій, напевно, просто обманув тебе.
— Як — обманув? — здивувався Незнайко.
— Ну, взяв твій капелюх і втік з ним. Адже без капелюха йому по місту гуляти не можна, — пояснив Горішок.
— Ні, братики, Козлик не такий. Він мій друг!
— Знаємо ми, які друзі бувають! — пробурчав Пекар.
Тим часом настав вечір. На мосту і вздовж набережної засвітились ліхтарі. Їхнє світло, відбиваючись у воді, падало під міст, завдяки чому там було не зовсім темно.
Коротульки лягали спати. Вгорі, під укосом, де чавунні арки мосту спиралися на кам'яні підпори, було дуже багато тайників. Кожен витягав з цих тайників якесь ганчір'я і робив з нього собі постіль. У одного коротульки, якого чомусь звали Мільйончиком, було навіть два старі матраци. На одному матраці він спав, другим укривався. Коротулька, якого звали Пузирем, мав гумову надувну подушку. Витягнувши цю подушку з якоїсь тріщини між камінням, він старанно її надув і, підклавши під голову, мовив:
— Чудова річ! Для того, хто розуміє, звичайно.
Коротулька, який першим побачив Незнайка (його звали Чижик), сказав:
— Тобі теж треба придбати деякі речі. А поки що, на ось тобі.
І він кинув Незнайкові оберемок якогось дрантя. Побачивши, як Незнайко невміло розстеляє на землі ганчір'я, Чижик сказав: