— Учися, братику, учися! Я думаю, згодом ти звикнеш. А на свіжому повітрі навіть корисно спати. До того ж тут іще й те добре, що нема блощиць. Страх, як не люблю цієї гидоти! Загалом, усе було б добре, якби не фараончики, — зітхнув він. — Не дозволяють, кляті, під мостом спати!
Усі нарешті вляглися, а Пузир навіть почав хропіти на своїй надувній подушці.
— От що значить з комфортом спати! — сказав Клюква, усміхаючись.
Несподівано осторонь почувся шерхіт. Хтось обережно спускався з укосу.
— Тихше! — прошепотів Горішок, підвівшись із землі. — До нас хтось лізе.
— А що, як фараончик? — припустив Клюква.
Усі захвилювалися, крім Пузиря, який спав.
— Може, ноги на плечі? — спитав Мільйончик, виповзаючи с-під свого матраца.
— Схопимо його, а там видно буде, — відповів Клюква.
Коротульки принишкли, припавши до землі. Якась чорна постать замаячила на тлі річки, що поблискувала в темряві, й стала пробиратися під міст. Тільки-но постать наблизилась, Пекар і Клюква схопились і, збивши її з ніг, накрили матрацом.
— А тепер що робити? — спитав Мільйончик, навалюючись усім тілом на матрац.
— Відлупцювати — і в воду! — виніс свій присуд Горішок.
— Стривайте, може, це не фараончик, — сказав Клюква.
Мільйончик стукнув кулаком по матрацу і спитав:
— Признавайся, ти фараончик?
З-під матраца почувся жалібний писк:
— Я Козлик!
— Братики, та це ж Козлик вернувся! — вигукнув Незнайко.
Матрац умить стягли, й Незнайко кинувся обнімати свого друга.
— Чому ж ти так довго не приходив, Козлику?
— Та я, розумієш, усе біля магазинів вештався. Думав, хоч що-небудь зароблю. Та так і не заробив ні сантика. Бачиш, сам голодний і тобі нічого не приніс.
— Диви, а ми думали, що Козлик утік! — раділи коротульки.
А Пекар сказав:
— Братики, може, у кого знайдеться шматочок хлібця? Треба ж дати їм переїсти.
Пузир, який щойно прокинувся і здивовано поглядав навкруги, дістав з-за пазухи окраєць хліба. Розламавши хліб навпіл, він подав обидві половинки Незнайкові й Козликові. Двоє друзів почали з апетитом уминати хліб.
Коротульки сиділи довкола і, всміхаючись, дивилися на них.
— Дивіться, братики, — сказав Клюква, — виходить, є дружба на світі!
І всім від цих слів стало так гарно, що ніхто навіть спати не хотів лягати. Тільки Пузир поклав голову на свою улюблену подушку і знову захропів.
Нарешті, коли хліб з'їли, всі лягли й швидко заснули. Невдовзі погасли ліхтарі на набережній, і під мостом стало зовсім темно. Автомобілі все рідше мчали мостом. Нарешті рух припинився зовсім. А ще через півгодини до моста тихо підкотив чорний поліцейський фургон з грубими залізними гратами на малесеньких віконцях. З фургона вискочили десять поліцейських на чолі із старшим поліцейським Рвиглем.
— П'ять душ туди, п'ять душ сюди! Всі марш під міст, і ніяких балачок! — прохрипів Рвигль, пригрозивши поліцейським удосконаленим електричним кийком.
Поліцейські мовчки розділились на два загони. Перший загін почав спускатися під міст ліворуч від дороги, а другий — праворуч. Опинившись унизу, Рвигль увімкнув потайний електричний ліхтар і прошипів:
— Уперед!
Поліцейські теж увімкнули свої ліхтарі і, освітлюючи поперед себе шлях, рушили з обох боків під міст.
— Стій! — прохрипів Рвигль, побачивши коротульок, які спали на землі. — Оточити їх!.. Приготувати електричні кийки!.. Тс-с-с! Хапайте їх, і ніяких балачок!
Поліцейські з обох боків кинулись на сонних коротульок і почали хапати їх. Клюква перший прокинувся і, побачивши себе в руках поліцейських, загорлав:
— Братики, рятуйтеся! Фараончики!
В цю мить він дістав такий удар електричним кийком по лобі, що втратив свідомість. Інші коротульки почали вириватися з рук поліцейських, але електричні розряди миттю заспокоїли їх. Тільки Пузир не розгубився. Вирвавши з рук поліцейського Пнигля електричного кийка, Пузир тицьнув його під ніс противникові. Пролунав тріск. Між носом поліцейського і кийком промайнула зелена іскра. Пнигль упав, мов підкошений, а Пузир шпурнув електричного кийка в поліцейського Скригля, що кинувся до нього, а сам ухопив свою надувну подушку, одним стрибком підскочив до берега і скочив у воду. Розгублені поліцейські дивилися, як він плив, швидко віддаляючись од берега.
— Ну й дідько з ним! — пробурчав Рвигль. — Іншим разом спіймаємо й цього. А тепер марш, і ніяких балачок!
Поліцейські потягли вгору по укосу коротульок, які майже не опирались, а також поліцейського Пнигля, що досі не міг отямитися, після того як йому в ніс ударила зелена іскра.