— Ось зручне для посадки місце, — сказав він. — Тут ніхто не живе, й ми нікому не заподіємо шкоди.
Облетівши кругом галявину і погасивши за допомогою гальмового двигуна швидкість. Знайко повернув ракету хвостом униз і почав спуск. Як тільки космічний корабель торкнувся твердого грунту, Знайко вимкнув прилад невагомості. Ракета обперлась хвостовою частиною об грунт і зупинилася у вертикальному положенні.
Посадка була проведена вдало.
Космонавти один за одним вийшли з кабіни і взявшись за руки, тричі прокричали «ура». Так приємно було після довгої перерви знову опинитися на свіжому повітрі, без скафандрів. Ноги мандрівників тонули в зеленій травичці, серед якої цвіли квіточки. Мандрівників вразило, що й трава й квіточки були напрочуд маленькі, низенькі, зовсім не такі, як ті, звичні на далекій Землі. Щоб роздивитися квіточку, треба було нагнутись або присісти. Це дуже смішило всіх.
Огледівшись довкола, коротульки помітили, що й дерева в лісі були дуже дрібні. Кожне дерево не більше за віник. Крім своїх малесеньких розмірів, ці дерева нічим не відрізнялися від наших земних, але це і було найдивовижніше. Уявіть собі місячний дуб. Він такий же крислатий, як і наш, з таким же потрісканим, зморшкуватим стовбуром, з такими ж вузлуватими гілочками, з такими ж за формою листочками, але дуже крихітними; такі ж крихітні жолуді ростуть на ньому. Уявіть, що такий дубочок росте у вас на вікні, у вазоні, замість кімнатної квітки і ви зрозумієте, що являє собою найпростісінький місячний дуб. Такі ж мініатюрні були в місячному лісі берези і сосни, й плакучі верби, й інші дерева.
Звичайно, для коротульок, які самі були завбільшки з палець, і такі дерева, певно, видавалися великими, але вони у себе на Землі звикли до справжніх великих дерев і тому ці місячні деревця, здалося їм, були хоч і дуже гарні, проте смішні. Бігаючи лісом, усі гучно реготали й вигукували:
— Дивіться, дивіться, береза!
— А ось сосна! Дивіться, сосна! А голки на ній! Сміхота! Ха-ха-ха!
Гвинтик знайшов під місячною осичкою крихітний грибочок-красноголовець. Він довго дивився на свою знахідку, не розуміючи, що у нього в руках, нарешті догадався й почав реготати.
— Братики, гриб! — закричав він. — Оце-то гриб! Не заздрю я цим місячним жителям, якщо тут у них такі гриби.
Знайко сказав:
— Знаєте, братики, якщо всі рослини на Місяці отакі дрібні, то насіння, яке ми привезли з Землі, буде для них дуже цінним надбанням.
— Ще б пак! — підхопив лікар Пілюлька. — Вони повинні сказати нам за нього спасибі.
— Поки що вони не кажуть нам спасибі, а гатять по нас з рушниць! — пробурмотів Шпунтик.
— Нічого, ми пояснимо їм, і вони не стрілятимуть, — сказала Рибка.
Після обіду Знайко велів забити навколо ракети кілька кілків і прив'язати до них ракету.
Місцевість для нас зовсім незнайома, — сказав він. — Можливо, тут бувають сильні вітри. Вони можуть повалити ракету.
Тут, певно, не може бути сильних вітрів, — заперечив Клепка. — 3 усіх боків нас захищають од вітру пагорби. Ми серед цих пагорбів — наче в западині.
Обережність усе-таки не завадить, — відповів Знайко. — Може, тут бувають землетруси, або, точніше сказати, місяцетруси.
Як тільки його розпорядження виконали, він звелів поставити недалеко від ракети сейсмограф для реєстрування місяцетрусів, гравітометр для вимірювання сили тяжіння, магнітометр для вимірювання магнітних сил, термогігрометр, що рееструє температуру й вологість повітря, крильчастий анемометр для вимірювання швидкості й напряму вітру, а також фотометр, барометр, дощомір та інші метеорологічні прилади.
Зрубавши кілька дерев, коротульки зробили підставки для всіх приладів, а для крильчастого анемометра спорудили вишку. Роботи були в розпалі, і лікар Пілюлька вже збирався витягти свій мікроскоп, щоб почати вивчення мікросвіту Місяця з метою виявлення хвороботворних мікробів, але раптом Тюбик помітив на вершині одного з пагорбів загін коротульок у синіх мундирах і мідних блискучих касках на головах. Позаду загону їхав відкритий автомобіль з установленою на ньому величезною телевізійною камерою, біля якої стояв телеоператор.
— Ого — місячні коротульки! — закричав Тюбик, показуючи рукою на поліцейських.
— Дивіться, місячні коротульки вже винюхали, де ми! — здивувався Знайко. — Ну що ж, це навіть краще. Тепер ми можемо поговорити з ними і спробувати узнати щось про Незнайка та Пончика.
У цей час командир поліцейського загону Ригль приклав до рота руки рупором і закричав здалеку: