— Гей! Якого чорта вам тут потрібно? Забирайтеся під три чорти, й ніяких балачок!
— Нам треба знайти Незнайка й Пончика! — відповів Знайко.
— Нема у нас ваших дурних Незнайка й Пончика! — загорлав Ригль.
— Допоможіть нам розшукати Незнайка й Пончика, а ми вам дамо насіння наших земних рослин, — запропонував Знайко.
— Летіть ви з вашим дурним насінням геть відціля! — горлав Ригль.
— Без Незнайка й Пончика ми нікуди не полетимо! — стояв на своєму Знайко.
— Якщо ви зараз же не заберетеся з вашою дурною ракетою, я накажу стріляти! — заверещав, не тямлячи себе, Ригль. — Ану, лічу до трьох! Забирайтесь геть відціля — раз! Забирайтесь геть відціля — два!
Побачивши, що поліцейські приготувалися стріляти, Знайко скомандував коротулькам:
— Усі швидко в ракету! Фуксія і Рибка вперед!
Пропустивши вперед Фуксію і Рибку, коротульки один за одним полізли в ракету.
— …Забирайтесь геть відціля — три! — крикнув тим часом Ригль і махнув кийком.
Пролунали постріли. Навкруги засвистіли кулі. Клепка, який звичайно опинявся попереду всіх, але цього разу був позаду, відчув раптом, як щось обпекло йому руку трошки вище від ліктя. Знайко, що мав сісти в ракету останнім, побачив, як обличчя Клепки спотворилось від болю, а на білому рукаві сорочки з'явилась і почала розпливатися червона пляма крові. Узявши Клепку на оберемок, Знайко втягнув його в кабіну й не гаючи ні секунди, зачинив за собою двері.
Лікар Пілюлька побачив, що Клепку поранено, і кинувся до нього із своєю похідною аптечкою. Оглянувши рану і встановивши, що куля пройшла навиліт, не зачепивши кістку, Пілюлька швидко зупинив кровотечу й наклав на рану пов'язку. Клепка терпляче переносив біль.
Почувши, що кулі так і барабанять по стальній оболонці ракети, Знайко виглянув у ілюмінатор. Поліцейські і далі безладно стріляли.
Впевнившись, що кулі не завдають ракеті шкоди, Ригль знову махнув кийком і закричав:
— Уперед!
Не припиняючи стрілянини з рушниць, поліцейські побігли вперед. Підбігши до ракети, вони люто кинулись на встановлені довкола прилади, і почали трощити їх. Вони розбили барометр, поламали сейсмограф, зрешетили кулями дощомір і нарешті полізли на вишку, щоб розбити анемометр.
— Це що за варварство таке! — спалахнув від обурення Знайко. — Ну, стривайте, я вам покажу!
З цими словами вій увімкнув прилад невагомості. Поліцейські, які не чекали ніякої каверзи, ту ж мить відчули, що грунт вислизнув у них з-під ніг. Не в силах збагнути, що діється, вони безпорадно перевертались у повітрі, безладно розмахуючи руками, дригаючи ногами й вихляючи всім тілом. Ніякого пуття від цих рухів, звичайно, не було. Наскакуючи один на одного, вони розліталися в різні боки, підлітали вгору, падали вниз, але, відштовхнувшись від землі одразу ж підстрибували, мов гумові м'ячі, вгору.
Автомобіль, на якому приїхав телеоператор, теж здійнявся вгору. Телеоператор вилетів з нього й перевертався в повітрі, вчепившись руками за свою телекамеру.
Саме в цю мить на допомогу першому загонові прибув другий загін поліцейських. Вони мчали чотирма вантажними автомашинами, в кожній машині по двадцять п'ять поліцейських. Як тільки машини опинились в зоні невагомості, вони відокремились од землі й попливли в повітрі, повертаючись догори колесами. Поліцейські, репетуючи від страху, чіплялися за борти машин. Одні боялися, як би не випасти з перевернутої догори колесами машини, інші, навпаки, самі квапилися вискочити й безпомічно борсалися у повітрі. Ніхто не розумів, що діється. Всіх охопив жах.
— Тепер ці погані місячні коротульки добре налякані, і, я думаю, можна вимкнути невагомість, — сказала Рибка.
— Думаю, що це небезпечно, — відповів Знайко. — Якщо вимкнути невагомість, то місячні коротульки опустяться вниз, а згори на них упадуть автомашини, ще кого-небудь приб'ють. Краще підождемо. Поступово всі вони вилетять із зони невагомості й так чи інакше опустяться вниз.
Все вийшло, як сказав Знайко. Здійнявся вітер, поступово женучи поліцейських, які все переверталися в повітрі, і незабаром усі вони разом із своїми автомашинами зникли за лісом.
Розділ тридцять перший
КОЛОСОК ОДЕРЖУЄ НАСІННЯ ГІГАНТСЬКИХ РОСЛИН
Напад поліцейських відбили, і космонавти нарешті мали можливість спокійно зітхнути. Скоро настав вечір, а за ним ніч. Знайко і його друзі лягли спати, не виходячи з ракети. Для безпеки коротульки вирішили не вимикати на ніч прилад невагомості. Це не завадило їм добре виспатись, бо всі вони були захищені від дії невагомості місячним антикаменем.