Бідняки, яким завжди бракувало грошей, щоб купити харчі, дуже раділи. Вони казали, що скуперфільдівські макарони (всі чомусь, як і колись, називали макарони цієї фабрики скуперфільдівськими, хоч тепер їх виробляли без будь-якої участі Скуперфільда)… Так-от, усі казали, що скуперфільдівські макарони, а також вермішель і лапша стали не тільки набагато дешевші, але й смачніші. І це, як потім з'ясувалося, була чистісінька правда, бо макаронне тісто, яке готували в умовах невагомості, краще сходило, було пишнішим, а це позначалося на смакових властивостях готової продукції.
Розділ тридцять третій
ПОНЧИК ПЕРЕВИХОВУЄТЬСЯ
Відтоді як Пончик став крутильником на чортовому колесі, його характер дуже змінився. Колись він жив без ніякого клопоту: їв та пив, а у вільний від їди час тинявся по набережній і катався на чортовому колесі або морському параболоїді, не думаючи про те, яка сила рухає всі ці механізми. Але тепер він на власному досвіді переконався, що ніяке чортове колесо само по собі обертатися не буде, якщо його не обертатимуть коротульки.
Як уже було сказано, кожне чортове колесо — це круг або диск, насаджений на вертикальну вісь. Цей диск встановлювали на величезній круглій балії, що плавала недалеко від берега, закріплена на якорях. Балія, прикрита зверху диском, занурювалась більш ніж наполовину у воду, так що її майже й не видно було. Збоку здавалося, що велетенський дерев'яний диск ніби сам обертається над водою.
Звичайно всередині балії було двоє крутильників. Цілими днями вони ходили по дну цієї круглої посудини, щосили натискуючи руками на важелі, з'єднані з віссю, і таким чином обертали вісь разом з прикріпленим до неї диском. Неважко собі уявити, яка тяжка й виснажлива була ця робота.
Всередині балії було і темно, й тісно, й вогко, і так душно, що піт з бідолашних крутильників лився струмками. Вони скидали з себе всю одежу й працювали в самих трусиках, але й це не давало їм полегкості. Вода проникала крізь щілини в дошках і заливала балію. Крутильникам раз у раз доводилось відкачувати воду насосом, якщо ж вони не встигали це зробити, то працювали по коліна в холодній воді, що дуже шкідливо відбивалось на їхньому здоров'ї. Вони весь час кашляли й чхали, хворіли на суглобний ревматизм, катар верхніх дихальних шляхів, грип і навіть запалення легенів.
Пончик так стомлювався на роботі, що, прийшовши додому, падав на койку і вставав тільки щось поїсти. Навіть їжа йому не смакувала, як колись. Тепер єдиною насолодою для нього було піти у вихідний день на берег і самому покрутитися на якомусь там чортовому колесі, параболоїді чи хоча б на водяній ковбасі.
— От і чудово! — злостиво посміхаючись, бурчав він. — Цілий тиждень я крутив усяких нероб, а тепер хай інші нероби покрутять мене!
Через якийсь час він, одначе, помітив, що відчуває все менше радості від катання на колесі. Всяке задоволення затьмарювала думка про те, що, поки він катається, хтось інший змушений обертати колесо, вибиваючись з останніх сил і задихаючись від нестачі повітря у похмурій, вогкій балії. Зрештою ця думка стала до того осоружною йому, що він зовсім перестав кататись на чортовому колесі.
Тепер у Пончика лишилася єдина втіха: потеревенити про те про се з крутильником Піскариком, з яким він працював в одній балії. Цей Піскарик спочатку зневажав Пончика за його звичку крутитися на колесі. Він казав, що це заняття годиться лише для багатих нероб, які не знають, куди їм дівати час і гроші, простому ж, нормальному коротульці соромно витрачати з таким трудом зароблені гроші на пусту втіху. Побачивши, що Пончик не захоплюється більше цим пустим ділом, Піскарик перестав посміюватись над ним. Тепер він розмовляв з Пончиком на серйозні теми, не відбуваючись самими жартами, й давав йому іноді почитати цікаву книжку або газету.
Одного разу, коли вони поверталися разом з роботи, Піскарик сказав:
— Ти, я бачу, коротулька добрий, і тобі можна довірити таємнищо. У нас тут є таємне товариство. Зветься воно Товариством вільних крутильників. Якщо хочеш, я можу записати й тебе. Ми час від часу збираємось, розмовляємо про життя, купуємо в складчину гарні книжки, гуртом передплачуємо газету. Одному, знаєш, важко потратитись на газету, а гуртом куди легше. Ми хочемо, щоб усі крутильники стали освіченіші й розумніші.
— А що ви будете робити, коли станете розумніші? — спитав Пончик.