Вважалося, між іншим, що дивитися кінофільми — заняття інтелектуальніше, тобто корисніше для розуму, ніж гра в шарашки або в «козла». Та це помилка, бо зміст фільмів був надто безглуздий, щоб давати якусь поживу для розуму. Дивлячись день у день, як герої усіх цих кінокартин бігали, стрибали, падали, перекидались і стріляли з пістолетів, можна було тільки подурнішати, але ні в якому разі не порозумнішати.
Треба сказати, що Незнайко й Козлик теж не уникнули загального захоплення і цілими днями не вилазили з кінотеатру, з ранку до вечора нерухомо сиділи в кріслах, втупившись у кіноекран. Якось надвечір вони раптом відчули, що їхні спини мовби одерев'яніли від нерухомості й навіть не розгинаються, так що ні той, ні той не могли встати з місця. Страшенно перелякавшись, Незнайко й Козлик примудрилися якось зіскочити із своїх крісел на підлогу і, не розгинаючи спини, навкарачках виповзли з кінотеатру на повітря. Порачкувавши по травичці, вони ледь-ледь розігнули свої хребти й зіп'ялися на ноги. Спочатку вони очманіло дивились один на одного, ніби не розуміючи, в чому справа. Нарешті у Незнайка на обличчі з'явився осмислений вираз, і він сказав:
— Слухай, Козлику, коли ж ми з тобою будемо човна робити?
— Якого човна? — здивовано спитав Козлик.
— Ну, не знаєш, які човни бувають? Яким по воді плавати.
— А нащо нам по воді плавати?
— Так ми ж збиралися втекти з цього острова Дурнів.
— Ах, он що! — вигукнув Козлик. — Ну що ж, завтра почнемо робити човна.
Проте назавтра вони забули, що збиралися робити човен, і зранку побігли гойдатися на гойдалці, кататися на каруселях і спускатися з гірки на килимках. Ці заняття так захопили їх, що всі думки про втечу знову вилетіли в них з голови, і дні минали як і раніше. Правда, Незнайко інколи наприкінці дня спохвачувався і казав:
— Ой Козлику, відчуваю, що ми з тобою станемо баранами!
— Та що ти! — махав руками Козлик. — Досі не стали, і далі не станемо. Хто це сказав? Ніхто не сказав. Поживемо — побачимо.
— Але ж буде пізно, коли побачимо.
— Ну гаразд, завтра почнемо робити човен.
Але знову приходило завтра, і все лишалося, як і доти. Козлик, захоплений катанням, гойданням, кружлянням та іншими розвагами, вже й слухати нічого не хотів про втечу. Як тільки Незнайко роззявляв рота, щоб нагадати про човен, Козлик нетерпляче махав рукою і кричав:
— Завтра!
Кінчалося тим, що й Незнайко перестав згадувати про човен.
Одного разу друзі з самого ранку залізли на карусель і докаталися до того, що Незнайкові запаморочилось у голові, і він упав на землю. Ледве звівшись на ноги й похитуючись, неначе п'яний, він пішов у апельсиновий гай. Перед очима у нього все було наче в тумані. Через якийсь час він вийшов з гаю і побачив удалині щільний дерев'яний паркан, пофарбований голубою фарбою. Не розуміючи, як він попав сюди, Незнайко зупинився і в цей час почув якісь дивні звуки, що долинали з-за паркана:
— Бе-е-е! Ме-е-е!
Вирішивши дізнатись, яка істота видає ці дивні звуки, Незнайко підійшов до паркана й хотів зазирнути в щілину, але це йому не вдалося, бо дошки паркана були припасовані щільно. Не довго думаючи, він ухопився за верхівки дощок руками й виліз на паркан. Перед його очима відкрився зелений луг, недалеко тік струмок, а за ним чорнів ліс. На лузі, збившись укупу, паслась отара білих баранчиків. Два руді кудлаті пси стерегли їх. Тільки-но якийсь баранчик відбивався від отари, собаки, гавкаючи, кидалися до нього й заганяли назад.
Біля паркана, недалеко від Незнайка, ніби стіжок сіна, височіла купа овечої вовни. Кілька коротульок сиділи навпочіпки біля купи і, озброївшись великими ножицями, стригли баранів. Бідні тварини покірно лежали на землі із зв'язаними ногами, навіть не мекаючи. Закінчивши стригти, один з коротульок розв'язав баранчика і, підхопивши під черевце рукою, поставив на ноги. Незграбно переставляючи занімілі від нерухомості ніжки, баранчик зашкутильгав до отари. Без своєї пишної шубки він видавався надзвичайно худеньким і до того кумедним, що Незнайко, дивлячись на нього, ледве стримувався від сміху. Баранчик тим часом зупинився і, повернувши вбік голову, жалібно забекав:
— Бе-е-е!
«От хто тут кричить!» — догадався Незнайко.
Від цієї думки йому чомусь стало не по собі.
В цей час загуркотів двигун, і Незнайко побачив, що до вовняної купи під'їхала вантажна машина. Коротульки перестали стригти й почали вантажити вовну в кузов. Шофер побачив Незнайка і весело замахав рукою.
— Гей, а тобі теж сюди закортіло? — закричав він. — Зажди, незабаром і тебе пострижуть! Ха-ха-ха!