Труба в цього паровоза стирчала не вгору, а була загнута назад. Тому-то, коли з труби виривалася пара, вона вилітала назад, і реактивна сила штовхала паровоз вперед. Так він і рухався.
— Дивіться, поїзд! Поїзд! — захоплено закричала Кнопочка.
Вона вперше бачила поїзд, але впізнала його по картинці, так як і пароплав.
— Диви, справді-таки поїзд! — здивувався Незнайко.
Пістрявенький, який і цього разу вирішив не дивуватися, сказав:
— Пхи, дивина — поїзд! Поставили будиночки на колеса, самі залізли в них і раденькі, а паровоз тягне.
— Слухай, Кнопочко, що це таке? Знову він мені нерви псує! — вигукнув Незнайко.
Пістрявенький презирливо пирхнув:
— Подумаєш, який ніжний: «нерви»!
— Я ось як дам тобі! — розсердився Незнайко.
— Тихше, тихше! Що це за слово «дам»? — обурилась Кнопочка.
— А чого він на мене каже — ніжний?
— Ти, Пістрявенький, не повинен обзивати його ніжним, — сказала Кнопочка. — Це негарно.
— Що ж тут негарного? — заперечив Пістрявенький.
— Ось як дам, то знатимеш, що негарного! — бурчав Незнайко. — Я за себе не відповідаю!
Дорога, по якій мчав автомобіль, перетинала залізницю, і Незнайко, засперечавшись з Пістрявеньким, надто пізно втямив, що, переїжджаючи через рейки, він може попасти прямо під паровоз. Він вирішив їхати швидше, щоб устигнути перетнути залізничне полотно раніше, ніж до цього місця підійде поїзд, але чим ближче під'їжджав до залізничної колії, тим ясніше бачив, що опиниться на переїзді одночасно з паровозом. Побачивши, що паровоз зовсім близько й що машина летить прямо під його колеса, Незнайко судорожно вчепився в кермо й сказав:
— Ну от! Я ж казав, що буде аварія!
Бачачи, що паровоз мчить прямо на них, Кнопочка від жаху стиснулась і затулила очі руками. Пістрявенький скочив на ноги і, не знаючи, що йому робити, стукнув Незнайка кулаком по маківці і закричав:
— Стій, телепню! Що ти робиш?
Розуміючи, що гальмувати однаково пізно, й побачивши, що проскочити перед паровозом уже не пощастить, Незнайко став діяти кермом. У ту мить, коли здавалося, що зіткнення зовсім неминуче, він повернув праворуч і вискочив із своєю машиною на залізничне полотно перед паровозом. Автомобіль застрибав по шпалах, а за ним слідом, важко пихкаючи, як величезне зле чудовисько, гнався паровоз. Сидячи ззаду, Пістрявенький відчував, як його обдає теплом від паровоза. Поряд з ним підскакував на сидінні ящик л морозивом. Пістрявенький боявся, щоб морозиво не вискочило з машини, тому однією рукою тримав ящик, а другою держався за спинку сидіння.
— Незнайку, любий, натисни! — тремтячим од страху голосом просив Пістрявенький. — Слово честі, більше ніколи з тобою не сперечатимусь.
Незнайко натискав на всі педалі, але не міг збільшити швидкості. Звернути вбік він теж не міг, тому що залізнична колія йшла по крутому насипу і з'їхати вниз було неможливо.
Відчувши, що зіткнення не сталося, Кнопочка розплющила очі й, обернувшись назад, побачила паровоз, який переслідував їх по п'ятах. На паровозі теж лише в цю мить помітили автомобіль. Кнопочка бачила, як з вікна паровозної будки виглянув машиніст-коротулька й навіть роззявив од подиву рота, коли побачив, що попереду мчить автомашина. Отетерівши з переляку, він смикнув за підйом і став давати тривожні свистки, потім відкрив клапан, і з-під коліс паровоза виклубочилася на_всі боки_пара. Боячись, щоб його не ошпарило, Пістрявенький сховався під сидіння.
Скинувши пару, машиніст увімкнув гальма, і поїзд почав повільно стишувати хід. Автомобіль, їдучи з попередньою швидкістю, став вириватися вперед. Відстань між ним і паровозом збільшилась, але Незнайко не помічав цього. Побачивши, що попереду залізничний насип був не такий крутий, як раніше, він звернув убік, і машина полетіла вниз. Наткнувшись на купину, вона раптово зупинилася, так що Кнопочка й Незнайко замалим не порозбивали лоби, а Пістрявенький за інерцією вилетів з-під сидіння разом з голубим ящиком. Пролетівши над машиною догори ногами, він вдарився об землю й лишився лежати нерухомо. Поїзд у цей час теж зупинився. Пасажири повискакували з вагонів, стали розпитувати одне в одного, що трапилось, але ніхто нічого не знав. Деякі з них спустилися з насипу й підбігли до Незнайка та його супутників. Побачивши, що Пістрявенький лежить нерухомо, всі обступили його. Хтось сказав, що треба скропити йому обличчя холодною водою, — тоді він отямиться. Та Пістрявенький, тільки-но почув про холодну воду, одразу схопився на ноги, очманіло подивився навколо і запитав заїкаючись: