Крім описаних вище, були тут ще гусеничні велосипеди, й мотоцикли, й інші машини — і на колісному, і на гусеничному ходу. В Незнайка, який страх цікавився різними машинами та механізмами, розбігалися очі. Через це він замалим не стукнувся з зустрічною машиною і сказав:
— Прогуляємося краще пішки, а то нічого, мабуть, і не побачиш…
Він звернув до тротуару й зупинив машину. Друзі вилізли і пішли вулицею, роздивляючись навсібіч. А навколо було на що дивитися. По обидва боки вулиці стояли багатоповерхові будинки, які вражали своєю красою. Стіни будинків були прикрашені дивовижними візерунками, а вгорі під дахами були великі. картини, намальовані яскравими, кольоровими фарбами. На багатьох будинках стояли фігури різноманітних звірів, витесаних з каменю. Такі ж фігури були внизу, біля під'їздів.
По тротуару прогулювалися юрби малюків та малючок. Лунав сміх і жарти. Звідкись долинала музика.
Пройшовши кілька кроків, наші мандрівники побачили будинок не зовсім звичної архітектури. Поверхи цього будинку були розташовані уступами, тобто східцями, отже мешканці другого поверху могли ходити по даху першого поверху, мешканці третього поверху вільно гуляли по даху другого і так далі… В цьому будинку замість ліфта було поставлено ескалатор, тобто рухомі сходи, по яких можна було підніматися на найвищий поверх. Для того, щоб спускатися вниз,і другого боку будинку був спуск у вигляді жолоба, по якому можна було з'їжджати, сидячи на килимку. Ці килимки лежали в достатній кількості внизу біля ескалатора. Кожен, хто піднімався по ескалатору, прихоплював з собою килимок, щоб з'їхати на ньому, коли буде потреба спуститися вниз.
Наші мандрівники довго дивилися, як піднімались по ескалатору мешканці, котрі поверталися додому, й спускалися на килимках ті, що виходили з дому.
— Як ти гадаєш, Пістрявенький, що краще: підніматися на рухомих сходах чи спускатися на килимку? — запитав Незнайко.
— Треба спробувати те й те, а тоді вже можна буде вирішити, — відповів Пістрявенький.
— Це ти правильно придумав! — зрадів Незнайко. — Беріть килимки.
— А не страшно? — запитала Кнопочка.
— Нічого страшного! Інші ж їздять.
Усі взяли по килимку. Незнайко перший стрибнув на східець рухомих сходів, а за ним Пістрявенький з Кнопочкою. За хвилину вони вже були нагорі і, вдало зіскочивши з ескалатора, пішли по пласкому даху передостаннього поверху до спуску.
— Ану відійди-но вбік, я перший спущуся, — сказав Незнайко Пістрявенькому й підійшов до жолоба.
— Чому це ти перший? — здивувався Пістрявенький. — Хто придумав спускатися? Я придумав, я і спущусь.
Пістрявенький відштовхнув Незнайка, мерщій поклав у жолоб килимок і вже хотів сісти на нього, але килимок несподівано зісковзнув униз. Пістрявенький хотів схопити його, але не втримав рівноваги, впав у жолоб униз головою і помчав за килимком, ковзаючи на животі й завмираючи від страху. За мить він уже був унизу, вилетів на середину тротуару, збивши хмару пилюки..
— Ну от! — пробурчав він, зводячись на ноги. — Здійснив політ у світовий простір!
— Ну як, добре скотився? — гукнув зверху Незнайко.
— Прекрасно! — відповів Пістрявенький, спльовуючи пилюку. — Тепер ти спробуй.
Незнайко поклав свій килимок на дно жолоба, обережно сів на нього й поїхав. Спуск був нерівномірний. Нахил його то збільшувався, то зменшувався. Таке зменшення нахилу було на кожному поверсі для того, щоб зручніше було сідати. Як тільки нахил збільшився, Незнайко помчав з величезною швидкістю. Злякавшись, він почав хапатися руками за стінки жолоба. Від цього килимок висковзнув з-під нього і поїхав униз самостійно, а Незнайко погнався за ним щодуху на своїх власних штанцях.
Найкраще від усіх спустилася Кнопочка. Вона зручно вмостилася посеред килимка й, коли їхала вниз, не хапалася руками за стінки. Тому-то в неї все вийшло якнайкраще.