— Отут ми й влаштуємо наш книжковий театр, — сказали Буквочка й Листочок.
Вони перетягнули стіл ближче до вулиці, поставили перед ним лавочки для слухачів, а для себе принесли з дому два стільці.
Потім Листочок збігав по. книгу з оповіданнями, а Буквочка принесла маленький бронзовий дзвіночок.
І от під вечір, коли в усіх театрах Сонячного міста залунали дзвінки, закликаючи глядачів до початку вистав, Буквочка теж стала дзвонити дзвіночком, а Листочок гукав:
— Ідіть сюди! Тут відкривається новий театр! Дуже цікаво буде! Займайте місця!
Коротульки, котрі проходили в цей час вулицею, почули його вигуки. Деякі з них сіли перед столом на лавочках і стали ждати. Листочок побачив, що всі лавочки вже зайняті, й сказав:
— Зараз перед вами виступить Буквочка. Вона читатиме оповідання.
Буквочка почала читати перше оповідання. Вона читала дуже добре, з почуттям, і всі слухали уважно-уважно, але якийсь коротулька, котрий сидів на передній лавочці, презирливо наморщив свого носа й розчаровано бовкнув:
— У, та тут просто книжку читають! Який же це театр!
— Якась казочка про білого бичка! Нічого нема цікавого, — докинув другий коротулька.
Вони вдвох підвелися й пішли. За ними стали виходити й інші коротульки. Скоро почувся дзвоник з театру, який містився в сусідньому будинку. Багато коротульок поскакували з місць і бігом подалися туди. Кінчилося тим, що всі слухачі розійшлися, крім одного малюка, який чомусь заснув. Буквочка й Листочок розбудили його й стали читати йому книжку далі, але він слухав не дуже уважно, весь час совався на лавочці, позіхав на весь рот і раз у раз клював носом. Нарешті він устав і теж пішов.
Таким чином, перший дослід закінчився невдало, а на другий день повторилося те саме. Спочатку публіки зібралося багато, але, як тільки Листочок почав читати, всі розбіглися. Буквочка була в розпачі і вже навіть хотіла заплакати, та Листочок сказав:
— Театр усе одно повинен працювати, є в ньому публіка чи нема. Коли нас ніхто не буде слухати, ми будемо читати самі собі.
Він посадив Буквочку на лавочку, де мала сидіти публіка, й став читати далі. Деякі перехожі зупинялись і, трохи послухавши, йшли своєю дорогою. Так було до тих пір, поки Листочок не почав читати смішне оповідання. У цей час вулицею проходили малюк і малючка. Вони зупинилися на хвилину, щоб послухати, потім зайшли в скверик і сіли на лавочку, їм дуже сподобалось, як Листочок читав, вони голосно сміялися. Перехожі на вулиці почули їхній сміх і теж зацікавились.
— Еге, тут щось смішне читають! — казали вони й заходили в скверик.
Невдовзі всі лавочки були зайняті. Коротульки слухали оповідання, стараючись не пропустити ані слова, й помирали від сміху. Коли це оповідання кінчилось, Листочок почав друге, потім ще й ще… Ніхто із слухачів не пішов, тому що всім було цікаво, а коли читання закінчилось, усі стали дяку-' вати Буквочці й Листочкові за втіху. Один найменшенький коротулька запитав, чи будуть вони й завтра читати, й коли дізнався, що будуть, сказав, що він і завтра прийде. Потім слухачі розійшлись, і цей найменшенький коротулька пішов, але за мить повернувся й запитав Листочка, — чи вони завтра читатимуть ті самі оповідання, що й сьогодні, чи якісь нові. Листочок сказав, що нові. Коротулька дуже зрадів, ще раз сказав, що завтра прийде, й пішов собі.
З того часу Буквочка й Листочок щоденно читали в скверику книжки. Спочатку вони читали коротенькі оповідання й казочки, потім стали розшукувати невеликі, але цікаві повісті, які можна було прочитати за один вечір, а потім стали читати й довгі повісті й навіть романи, на які доводилося тратити по кілька вечорів. З кожним днем у них збиралося дедалі більше слухачів, так що врешті-решт довелося поставити в скверику ще штук двадцять лавочок, а для читців зробили невеликі підмостки, на зразок театральної естради. Коли настала зима, для книжкового театру збудували в кінці скверика спеціальне зимове приміщення.
Жителі Сонячного міста дуже полюбили свій книжковий театр. Більшість із них стали самостійно читати книги, а потім з вдячністю згадували про те, що перше їхнє знайомство з книгою відбулось у книжковому театрі. Буквочка й Листочок дуже серйозно ставились до своєї справи. Вони, як і раніше, ходили по черзі в бібліотеку й брали там найцікавіші книги. Листочок казав, що раніше він був не такий щасливий, як тепер.