Оглянувшись здивовано довкола, коротулька зморщив свого ластовиннячого носа й чи то чхнув, чи то форкнув, крутнувши головою. Не глянувши на Незнайка й Пістрявенького, він підійшов до паркана, переліз через нього й зник.
Побачивши це чудесне перетворення, Пістрявенький онімів від розгубленості й, тільки коли коротулька зник за парканом, запитав:
— Той?
— Як той? — не зрозумів Незнайко.
— Ну, той це коротулька, якого ти вчора перетворив на осла?
— Дідько його знає! — розвів Незнайко руками. — Я вже забув, який був той. Та гаразд, який-небудь з двох той… Стривай, а це ще там хто? — закричав він раптом.
— Матінко! Ще один осел! — ахнув Пістрявенький, побачивши довговуху голову, яка висунулася з відчинених дверей хлівця.
— Ото мало клопоту! — вигукнув Незнайко. — Доведеться ще одного перетворювати…
— Постривай, — сказав Пістрявенький. — Це, здається, не осел, а кінь!
— Що ти! Кінь значно більший.
— Правильно, — погодився Пістрявенький. — З одного боку — це наче кінь, а з другого боку — осел. Мабуть, це просто великий осел, от і все.
— Ет, ніколи мені тут з ними морочитися! — сказав Незнайко. — Перетворю та й годі. Буде на одного коротульку більше.
Поки вони розмовляли, осел вийшов із хлівчика й пішов прямо до них. Незнайко швиденько замахав у нього перед носом паличкою:
— Хочу, щоб і цей осел став коротулькою!
Сказавши це, він зажмурився, а коли розплющив очі, осла вже не було, а замість нього стояв коротулька. Він був такий самий, як два попередніх, тільки трохи вищий, з такою самою довгою губою, а ластовиння у нього було не тільки на носі й навколо носа, а по всьому обличчю, навіть кулаки були в ластовинні.
Підійшовши до огорожі, він подивився пильно на Незнайка й сердито запитав:
— Де Брикун і Пегасик?
— Які Брикун і Пегасик? — злякався Незнайко.
— Ну, осли. Не бачив хіба, що тут два осли були?
— Не бачив, — розгубившись, збрехав Незнайко.
— Що ти брешеш? Може, ти по лобі хочеш?
— Як це — по лобі? — не зрозумів Незнайко.
— А ось так!
Коротулька просунув через огорожу руку й дав Незнайкові по лобі такого щигля, що той мало не впав.
— Ах, так! — закричав, задихаючись од гніву, Незнайко. — Так ти, значить, битися? Та я тебе!.. Я тебе!..
— Що ти сказав? — закричав коротулька. — От я зараз з тобою поквитаюся.
І він тут же поліз через огорожу. Не чекаючи розправи, Незнайко кинувся тікати. Пістрявенький побіг за ним. Вони мчали із швидкістю метеорів повз звірині клітки, а за ними, гучно сопучи й стукаючи ногами, мов кінь, біг новоявлений коротулька. Невідомо, чим би закінчилася ця погоня, якби коротулька не простягнувся раптом серед дороги, зачепившись ногою за корінь.
Уставши, він побачив, що Незнайко й Пістрявенький уже далеко і йому тепер їх не догнати.
— Я тобі покажу! — кричав він. — Ми ще зустрінемось! Ти в мене ще поскачеш!
Погрозивши Незнайкові ваговитим кулаком, він засунув руки в кишені своїх широких зеленувато-жовтих штанів і пішов геть. Побачивши, що небезпека минула, Незнайко й Пістрявенький повернулися до Кнопочки.
— Де ж ви ходите? — сердито запитала вона. — Я вже хотіла йти шукати вас.
— Та за нами тут один божевільний осел ганявся, — відповів Незнайко.
— Який божевільний осел?
— Я потім тобі розкажу.
— Це що ще за новина «потім»! Ти зараз розказуй.
Довелося Незнайкові признатися, що це він перетворив учора Листочка на осла й розказати про все, що трапилось.
— От бачиш, Незнайку, який ти злий! — сказала Кнопочка, вислухавши його розповідь. — Хіба ж тобі чарівну паличку для того дано, щоб ти перетворював коротульок на ослів?
— Я не злий, Кнопочко! Я весь час так мучився через цього Листочка й через Буквочку теж. Мене совість зовсім загризла, слово честі! Ти не гнівайся. Адже все добре скінчилось, і тепер Листочок уже, напевно, повернувся до Буквочки.
— Добре ще, що ми прочитали в газеті, де шукати Листочка, — сказала Кнопочка.
Розділ шістнадцятий
Як Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький зустрілися з Пегасиком і що з того вийшло