На цій фабриці, крім настінних, виготовлялись і настільні телевізори, а також радіоприймачі найрізноманітніших систем, починаючи з великих кімнатних радіол та радіотумбочок і кінчаючи мікроскопічними, кишеньковими гучнопищателями й манюсінькими гучношептателями.
Після цього Клепка повіз мандрівників на фабрику господарських предметів, де вироблялися різноманітні пилососи, пральні автомати, механічні підміталки, витиралки й соковижималки, герметичні горщики й пневматичні каструлі. Найбільше тут сподобалася мандрівникам автоматична саморегулююча електрична праска. Особливістю цієї праски було те, що вона могла автоматично, без будь-чиєї сторонньої допомоги, прасувати білизну. Для цієї мети в передній частині праски було два електричних ока, що являли собою дна невеличких телевізорчики, з допомогою яких праска немов бачила, що треба прасувати. Трошки нижче від цих очей праска мала ще бляшаний електричний ніс. Якщо прасована білизна починала пригорати, праска відчувала запах горілого цим своїм носом, у зв'язку з чим автоматично вимикалася й дзвонила.
Слідом за цим мандрівники побували на книжковій фабриці, де робилися найрізноманітніші книги: маленькі й великі, тоненькі і товсті, книжки-картинки і книжки-іграшки у вигляді ширмочок, гармошок, котушок, плетениць з цікавими казками, оповіданнями, ребусами, фокусами, загадковими рухомими й балакучими картинками.
Тут працювали десятки друкарських машин. Досить було всунути в отвір такої машини принесений письменником рукопис і зроблені художником малюнки, як одразу ж з іншого отвору сипалися готові книжки з картинками. У цих машинах друкування проводилось електричним способом, який полягав у тому, що друкарська фарба розпорошувалася всередині машини спеціальним пульверизатором і прилипала до наелектризованого паперу в тих місцях, де мали бути літери й картинки. Цим і пояснювалась швидкість виготовлення книг.
А потім Незнайко та його супутники побували на фабриці музичних інструментів, на ляльковому комбінаті, де вироблялися ляльки для лялькових театрів, і на автомобільному заводі, і в багатьох інших місцях. Удень вони тільки те й робили, що здійснювали з Клепкою та Кубиком усілякі цікаві екскурсії, а вечорами ходили в кіно, театр, на концерти або дивились які-небудь спортивні ігри й змагання. У цих походеньках іноді брав участь і Карасик, з яким вони познайомилися на фабриці одягу. Карасик, як уже згадувалося, був актором, тому-то він добре знав, у якому театрі йдуть найцікавіші вистави, й завжди міг порадити мандрівникам, на яку виставу краще всього піти.
Загалом життя у них було дуже веселе. Єдине, що псувало Незнайкові настрій — це згадка про міліціонера Свистунчика. Того дня, коли в газеті вперше з'явилось повідомлення про зникнення міліціонера Свистунчика, Незнайко дуже боявся, що він скоро знайдеться. Але наступного дня газети повідомили, що, незважаючи на безперервні пошуки, міліціонера Свистунчика ніде не виявили. Незнайко зрадів цьому й трошки заспокоївся. Однак увечері совість знову прокинулась і стала докоряти йому.
«А що я можу зробити? — виправдовувався Незнайко. — Я ж не винуватий, що міліціонер пропав».
«Ти не винуватий, це правда, — погоджувалася совість. — Але ж ти радів, що він пропав. Хіба можна радіти з чужого лиха?»
«А яке тобі діло до цього? — обурювався Незнайко. — Навіщо ти сунеш свого носа, куди тебе не просять?»
«Як це — яке діло? — дивувалася совість. — Я хочу, щоб ти був хороший, і завжди дорікатиму тобі, коли ти робитимеш щось погане».
Незнайкові стало соромно, і він поклявся, що більше не радітиме. Проте на другий ранок він знову почав непокоїтись і з дрожем узяв у руки газету, боячись прочитати в ній повідомлення, що міліціонер Свистунчик нарешті знайшовся і розказав усім, що це Незнайко зруйнував чарівною паличкою стіни міліції. Прочитавши в газеті, що Свистунчика ще й досі не знайдено, Незнайко зітхнув полегшено і мало не підскочив від радості, зате ввечері знову докоряв собі за це, але наступного ранку знову-таки радів. Поступово він усе ж перестав звертати увагу на докори совісті, і ніщо вже не затьмарювало його існування. До того ж нові друзі не давали нудьгувати нашим мандрівникам. Кубик і Клепка навіть замалим не посварилися через них. Кубикові хотілося розповісти далі про архітектуру й показати їм будинки Кавунчика, але Клепка не давав сказати йому жодного слова й не відпускав од себе мандрівників ні на крок. Кубик уже шкодував, що познайомив Незнайка, Кнопочку й Пістрявенького з Клепкою.