Необхідно відзначити, що випадки обливання водою перехожих є дикими, хуліганськими вибриками, яких давно вже не знали в нашому місті. Останній раз такий випадок трапився кілька десятків років тому. В ті далекі від нас часи ще були коротульки, яким було приємно робити неприємності іншим коротулькам. Так, наприклад, деяким з них подобалось, підкравшись до кого-небудь ззаду, несподівано вдарити кулаком по спині або вилити кварту холодної води на голову. Більшість з них любили грати в квача. Збиваючи перехожих з ніг, вони гасали по вулицях швидше од вітру, чому й були прозвані вітрогонами.
Внаслідок проведених виховних заходів вітрогони перестали існувати в нашому місті вже багато років тому. Лишається невиясненим, чи коротульки, які обливають водою, є вітрогонами, що уціліли від минулих часів, чи це якісь нові, що невідомо звідки прийшли, вітрогони. Треба сподіватися, що в майбутньому все це з'ясується».
До речі, обливання водою з шланга було не єдиною розвагою у наших вітрогонів. Побачивши, що жителі Сонячного міста часто грали в піжмурки, вони теж стали грати в цю гру, але внесли в неї деякі удосконалення. А згодом ця удосконалена гра знайшла навіть деяке розповсюдження серед простих коротульок і була названа вітрогонськими піжмурками. Кожен, хто грав у цю гру, брав у руки кварту з водою. Той, що шукав, повинен був не тільки знайти того, що ховався, але й облити його з кварти водою, а той, що ховався, повинен був облити того, хто шукав. Точнісінько так з'явилася гра, яка була названа вітрогонським квачем. При цій грі гравці ганялись один за одним і обливалися водою з кварт. Як тільки квачеві вдавалося облити кого-небудь, він одразу переставав бути квачем, а замість нього квачем ставав облитий, котрий, у свою чергу, старався облити інших гравців.
Окрім рухливих ігор, Калігула, Брикун і Пегасик дуже швидко оволоділи й настільними іграми, як наприклад, лото, доміно, більярд, шашки й навіть шахи. Однак і тут грати просто, як усі грали, їм не сподобалось, і Пегасик, що був найбільш винахідливим серед них, запропонував грати на щиглі.
При цьому методі той, хто програв у шахи, шашки, доміно чи більярд, підставляв лоба, а той хто виграв, давав йому одного, два чи якусь іншу заздалегідь обумовлену кількість щиглів.
Необхідно нагадати, що всі ці дикі витівки відбувалися тому, що Калігула, Брикун і Пегасик були незвичайні коротульки. В кожному з них лишилося дещо від тваринного стану, в якому вони перебували раніше. Особливою грубістю відзначався Брикун. Він ніколи нікому не поступався дорогою на вулиці — навпаки норовив штовхнути кожного зустрічного, наступав усім на ноги й плювався куди хотів. Замість того, щоб сміятися потихеньку, він оглушливо іржав, так що перехожі сахалися з переляку й затикали руками вуха. Коли йому що-небудь було потрібно, він не просив, а просто брав або відбирав. Коли ж йому не давали, то він хвицався ногами, а іноді навіть намагався вкусити. Він усіх обзивав лопухами та іншими образливими прізвиськами, всім погрожував обскубти вуха, надумався лазити в чужі квартири, коли господарі спали, й брати без дозволу їхні речі.
А втім, Пегасик і Калігула були анітрохи не кращі. Їм усім трьом, як і раніше, здавалося дивиною, що вони ходять не на чотирьох ногах, а на двох. Їх весь час переслідувало бажання порачкувати й закричати по-ослячому, але якась внутрішня сила стримувала їх від цього. Внаслідок нездійсненого бажання їх починала гризти туга, білий світ їм був немилий, і весь час неначе ссало під ложечкою, а від цього хотілось устругнути що-небудь бридке, щоб і в інших на душі зробилося так само недобре, як у них. Якби Незнайко дізнався про їхні муки, то мерщій перетворив би їх знову на ослів. Але він нічого про це не знав.
Жителі Сонячного міста часто бачили всіх трьох друзів разом. Кожному мимоволі впадало у вічі те, що вони були дуже схожі між собою. Та й справді, всі троє були одягнуті, наче по одній моді: в яскраві піджаки з вузенькими, короткими рукавами, з яких стирчали ваговиті кулаки, довгі й широкі штани ядучого зеленувато-жовтого кольору, а на головах замість капелюхів чи кепок — якісь чудернацькі берети з яскравими плямами. Якщо придивитись уважніше, то й в обличчях можна було помітити схожість. Особливо впадало у вічі те, що в кожного був маленький, ніби ґудзик, ніс і довга верхня губа, що надавало обличчю якогось недоумкуватого виразу. Різниця, як уже говорилося, була лише в тому, що в Пегасика ластовиння сиділо тільки на носі, в Брикуна — на носі й на щоках, а в Калігули все обличчя було обсипане ластовинням, неначе маком.
Оскільки в Сонячному місті дуже великого значення надавали одягу і взагалі модам, багато жителів тут же звернули увагу на те, як були одягнуті Калігула, Брикун і Пегасик. Декотрі відразу подумали, що з'явилася нова мода, й кинулись у магазини. Однак ні барвистих піджаків з вузенькими рукавами, ні строкатих беретів у магазинах не виявилось. Єдине, що можна було взяти — це жовті штани. Багато коротульок вирядилось у жовті штани, але незабаром побачили, що ці штани були не такі, як треба. По-перше, вони були не досить широкі, по-друге, не досить довгі; по-третє ж, вони були просто жовті, тим часом як справжні модні штани були не чисто жовті, а з зеленкуватим відтінком. Величезна кількість жовтих штанів, випущених фабрикою одягу, лежала в магазинах. Їх ніхто не хотів брати. Голочка ладна була рвати на собі волосся від досади. А в цей час із магазинів стали надходити на фабрику вимоги прислати широкі жовто-зелені штани, піджаки з вузькими рукавами й строкаті берети.