— Це ще кумедніше вийде! — втішався режисер Штучка. — Раніше глядачі сиділи окремо й актори грали окремо, а тепер актори будуть просто серед глядачів.
Звичайно, ніякий актор, граючи серед публіки, не міг вертітися з такою швидкістю, щоб усім було видно його обличчя. Вийшло так, що одні бачили тільки обличчя актора, а другі тільки потилицю. З декораціями теж виходила якась дурниця. Одні глядачі бачили акторів і декорації, інші не бачили ні того, ні другого, бо декорації були повернуті до них зворотнім боком і затуляли акторів. Щоб ніхто не нудьгував від такого нецікавого видовища, режисер Штучка звелів кільком акторам бігати під час вистави по залу, обсипати глядачів різнобарвною тирсою, бити їх по головах хлопавками й надутими пухирями.
Публіці не дуже подобалися всі ці театральні витівки, але режисер Штучка сказав, що це й добре, бо якщо раніше цікавим вважався спектакль, котрий подобався глядачам, то тепер, коли все стало навпаки, цікавим слід вважати той спектакль, який не подобається нікому. Такі міркування нікого і ні в чому не переконали, і публіка часто розходилась із театру задовго до закінчення спектаклю. Це не дуже збентежило режисера Штучку. Він сказав, що вигадає яку-но-будь нову штучку, і тоді всі сидітимуть, мов пришиті. Він і справді вигадав — намазати перед початком спектаклю всі стільці смолою, щоб глядачі прилипли й не могли піти. Це допомогло, але тільки на один раз, тому що відтоді в театр до Штучки вже ніхто не ходив.
Спочатку Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький не помічали змін, які відбулись у Сонячному місті, бо в парку, де вони пропадали цілими днями, деякий час усе ще лишалося, як і раніше. Однак невдовзі вітрогони з'явились і там. Вони тинялися по алеях парку, штовхаючи відвідувачів, обзиваючи їх якими-небудь поганими іменами, кидаючись грудками грязюки й горлаючи різними, невлад, голосами якісь незугарні пісні. У Водяному містечку вони попроколювали шпильками всі гумові надувні човни, в Шаховому містечку поламали шахові автомати.
Кнопочка, яка була дуже чутлива до всякого хамства, дивувалась, як вона раніше не помічала, що в парку така невихована публіка.
— Краще не будемо сюди більше ходити, — сказала вона Незнайкові й Пістрявенькому. — Будемо гуляти по вулицях, як раніше.
Вони стали просто гуляти по вулицях і лише тут помітили, як змінилося життя у місті. Тепер уже рідко можна було побачити веселі, радісні обличчя. Усі почували себе ні в сих ні в тих, ходили наче приголомшені й злякано озиралися довкола. Та й було чого лякатися, бо щохвилини з-за рогу міг вискочити який-небудь вітрогон і збити пішохода з ніг, виплеснути йому в обличчя кварту води, або, тихенько підкравшись ззаду, несподівано крикнути над вухом, або ще гірше — дати стусана чи потиличника.
Тепер уже в місті не було того веселого пожвавлення, яке спостерігалося раніше. Пішоходів стало значно менше. Ніхто не зупинявся, щоб подихати свіжим повітрям чи поговорити з приятелем. Кожен старався непомітно проскочити вулицею і мерщій шмигнути до себе додому. Більшість коротульок перестали обідати в їдальнях, де їх міг образити перший-ліпший вітрогон. Більшість воліла одержувати сніданки, обіди й вечері за допомогою кухонних ліфтів і їсти в спокійній обстановці в себе вдома. Багато коротульок навіть перестали ходити в театр і на концерти, тому що боялися попасти на какофонічну музику або потрапити на спектакль, де відвідувачів били по голові пухирями або приклеювали до стільців смолою.
Жити в Сонячному місті стало не так цікаво, як раніше, й згодом трапився випадок, після якого наші мандрівники вирішили повернутися назад у Квіткове місто. Одного, разу вони гуляли на березі річки, і Пістрявенький запропонував поплавати на надувному гумовому човні. Завернувши на човнову пристань, вони вибрали човна й запливли на ньому майже на середину річки, а в цей час до них підплив ззаду якийсь вітрогон і проколов човна шпилькою. Повітря з надувного човна вийшло, і наші мандрівники стали тонути. Їх, звичайно, встигли врятувати, але всі троє промокли до нитки.
Цим, однак, не закінчились їхні лихі пригоди. Увечері вони, як завжди, пішли в театр. Цього разу мав відбутися так званий новомодний синтетичний спектакль. Синтетичним спектакль називався тому, що в ньому поєднувались усі найновіші досягнення концертного й театрального мистецтва. В той час, як великий какофонічний оркестр мордував своєю музикою вуха слухачів, їм ще, крім того, показували довгу виставу з декораціями, на яких було намальовано не второпаєш що, з акторами, котрі зображали не розбереш кого, з обсипанням публіки тирсою і биттям по головах хлопавками й надутими пухирями.