— Це добре, — сказав Пістрявенький. — Друге моє бажання таке: мені дуже цікаво дізнатися, що міліціонер зробив з Клепкою та Кубиком? Ми бачили, як він поїхав з ними в міліцію.
— На це теж легко відповісти, — сказав чарівник. — Міліціонер допоміг, відремонтувати Клепці машину й відпустив його разом з Кубиком додому, бо ж вони нічого поганого не зробили.
— А третє моє бажання таке, — сказав Пістрявенький. — Чи не можна зробити так, щоб ніколи не вмиватись і водночас бути чистим?
— Гм! — сказав розгублено чарівник. — Це, голубчику, важкувато здійснити. Я, мабуть, і не зможу. Але, коли хочеш, я можу зробити так, що ти почуватимеш себе добре тільки після того, як умиєшся. Якщо ти забудеш своєчасно вмитися, то бруд на твоєму обличчі почне щипати тебе за щоки, поколюватиме тебе, наче голками, до тих пір, поки ти не вмиєшся. Поступово ти привчишся умиватися вчасно. Це почне тобі навіть подобатись, і ти відчуватимеш велику втіху від умивання. Як ти гадаєш, це тебе влаштує?
— Цілком, — сказав Пістрявенький.
— Ну тоді все гаразд.
У цей час далеко на доріжці з'явилися три осли, чи, правильніше, два осли, тому що третій був не чистокровний осел, а мул. Вони йшли один за одним, тихенько постукуючи копитцями, жваво помахуючи хвостами й добродушно ворушачи вухами. Слідом за ними йшла прибиральниця у білій хустинці.
— Ах ви, втікачі! Ах ви, волоцюги! Ах ви, шибайголови, такі-сякі! — бурчала прибиральниця, підганяючи ослів. — Та де ж ви пропадали стільки часу? Де тинялися? Де вас носило? А все цей Пегасик! У, я тебе знаю, розбишако! Ти не прикидайся таким смирненьким. Ти заводій! Видно, ти втік перший, а за тобою й Калігула з Брикуном подалися. Без тебе вони не додумалися б до цього.
Пегасик, який ішов позаду Калігули й Брикуна, наче розумів, що мова йде про нього. Він похнюпив голову й тільки кліпав очима з невинним виглядом.
— А ти не кліпай, не кліпай, безсоромнику! — сварила його прибиральниця. — Бач, тільки вдає, що не розуміє. Ти все розумієш, я знаю!.. Ну нічого, голубчики, — погуляли й годі! Думали, далеко втечете? Ні, братці, нікуди ви не втечете!
Підійшовши до огорожі, прибиральниця відчинила хвіртку й загнала всіх трьох утікачів за обору.
— Бачиш, Незнайку, твоє бажання збувається. Ці троє вже повернулися на своє місце, — сказав чарівник. — А тепер ходімо — може, ми ще дещо побачимо.
З цими словами чарівник підвівся з лавочки й попрямував до виходу з зоопарку. Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький теж повскакували й пішли за ним. Вийшовши із зоопарку, вони побачили, що довкола було повно перехожих. Здавалося, що в цей день усі висипали на вулицю і ніхто не хотів залишатися вдома. З усіх боків лунала музика, співи, звідусіль було чути веселі голоси і радісний сміх.
Дійшовши до перехрестя, наші мандрівники побачили юрбу коротульок, що зібралася біля будинку на розі. Вгорі, на даху будинку, стояло декілька малюків і малючок з великими кошиками. Вони виймали щось із цих кошиків і пригорщами кидали прямо в юрбу. Підійшовши ближче, Незнайко та його супутники побачили, що зверху падали рукавички. Вони були різні: сині, білі, червоні, зелені, рожеві. Ті, що стояли внизу, ловили їх на льоту, піднімали з землі, надягали на руки й тут же починали обмінюватись між собою, стараючись підібрати собі пару рукавичок одного кольору.
— Що це таке? Навіщо рукавички кидають? — спитала Кнопочка.
— Сьогодні день рукавичок, або, як його інакше називають, свято сонячних братів, — сказав чарівник. — У цей донь повсюди розкидають рукавички. Усі беруть ці рукавички й міняються між собою. Ті, що обмінялися, стають сонячними братами.
— Чому братами? — здивувався Незнайко.
— Ну, це звичай такий. День рукавичок буває щороку в Сонячному місті, тому тут з кожним роком з'являється все більше й більше сонячних братів. Скоро в Сонячному місті всі будуть братами.
На розі другої вулиці чарівник раптом зупинився і тихо сказав:
— Дивіться!
Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький зупинилися. Прямо перед ними серед тротуару стояли малюк і малючка. Вони міцно трималися за руки, дивились одне на одного, не спускаючи очей, і нікого й нічого не помічали навкруг.
— Хто це? — запитала Кнопочка.
— Невже не догадуєтесь? Це Листочок і Буквочка, — відповів чарівник.
— Ах, це Листочок! — вигукнув Незнайко. — Значить, він уже перетворився на коротульку. Здається, я пригадую його!
— Любий Листочку! — сказала в цей час Буквочка. — Яка я рада, що ти, нарешті, вернувся! Я так скучила за тобою, так плакала!
— Нічого, Буквочко, зате тепер ми завжди будемо разом і ніколи не розлучимось, — утішав її Листочок.