Ми придивилися до індуса. Це напевно був один з тих самих гариків-Маріко, тому що на шиї у нього висіла на ланцюжку підкова, а на руці було виколоти серце, пробите стрілою, і під ним вислів: «З юних років щастя немає».
Двічі змінювалися гостроносий з рятувальником, а утопленик все не оживав. У натовпі гомоніли;
- Такий молодий ...
- От біда!
- Та як же це сталося?!
- Кажуть, заплив за буйок, а там його чи то судома схопила, чи то ще що ...
- Ох вже цей Дніпро, скільки він життів забирає! І раптом утопленик розплющив очі. У натовпі збуджено загули.
Потопельник підняв голову, обвів людей каламутним поглядом і сперся на лікті. Гостроносий, який якраз робив йому штучне дихання і сидів на ньому, втягнув носом повітря, поморщився і вигукнув:
- Так він же п'яний!
Рятувальник теж нахилився до індуса;
- Ну точно! Тхне, як з бочки!
- Ах ти чорт!
- Ну і сучий син!
- Нализався - і в воду ...
- У таку спеку пити - гробове справа!
- Ось тобі й судома ...
- Такий молодий! - Чулося навколо.
Гостроносий, все ще сидячи на воскреслому п'яному «потопельника», дивився-дивився на нього, а потім підняв руку і - хлоп! хлоп! - Йому по морді, аж задзвеніло.
- Правильно!
- Так його!
- Щоб знав, як пити! Як людей нервувати!
- Думали, нещасна жертва, а він ...
- Ще йому! Ще!
- І ми додамо!
Настрій у натовпу відразу змінилося, напруга спала. Гостроносий різко піднявся, переступив через «потопельника» і пішов геть. Натовп розступився перед ним, даючи дорогу.
- Нічого, ми його у витверезник відвеземо, там з ним поговорять, - бадьоро сказав рятувальник, беручи «потопельника» під пахви і ведучи до човна. - Ти б хоч спасибі сказав людині, яка тебе витягнув!
- Хоч би прізвище дізнався!
- Думаєш, легко було йому такого бугая з води тягти! - Кричали услід «потопельника». Але той тільки дурнувато витріщався - видно, ще не оговтався. Човен відчалила, всі стали розходитися.
- Ой! Потрібно адже годинник покласти! - Спохватився я, тільки тепер виявивши, що все ще тримаю їх у руці. Кинулися ми з Явою назад. Туди-сюди ... А де ж сірі брюки? Немає їх. Може, не тут, може, лівіше? .. І там немає ... Що таке? Дядя, де ви? Миготять перед очима сотні осіб - і все незнайомі. Здається, не тут ... Далі ... Ой, ні! .. По-моєму, тому ... Ні, ні, вперед ... Ні, я тобі кажу - назад ... А може, правда, вперед? Бігаємо ми взад і вперед, не можемо знайти ні місця того, ні артиста, ні сірих його штанів ... Та й як же його знайдеш, якщо всюди і пісок однаковий, і люди однаково голі, ніяких особливих прикмет!
Ох, і навіщо нам потрібен був цей п'яний «потопельник»?! Що тепер буде?!
- А ну, Ява, давай у воду! Може, той артист ще плаває.
Роздягнувся Ява - бултих в річку.
А я на березі. Далеко відбігати не наважуюсь, щоб хоч Яву не втратити. Але весь час шукаю - людям в обличчя заглядаю ...
Через півгодини вилазить Ява з води. Віддувається стомлено:
- Нема ...
- Може, він ... втопився? - Розгублено кажу я.
- А штани? Брюк ж ні ... А поплив він без штанів ... - запевняє мене Ява. - Та й плаває він так, що море тобі перепливе і не потоне.
- Що ж робити?
- А я знаю?
Така досада мене взяла - хоч плач. Хороший, симпатичний чоловік дав мені годинник. «Будь, каже, другом, поклади на мої штани, щоб мені не вилазити». А я ... друг називається! Забрав годинник і - фіть! - Шукай вітру в полі.
- Ява, адже виходить, що я стягнув ці години, - сказав я, скривився.
Ява знизав плечима.
Ніколи в житті я не був так собі противний, як зараз. Звичайно, бувало з нами всяке ... Трясли ми іноді дику грушу в сусідки баби Насті, у Шлеперка. Так там цих груш бувало стільки, що вони все одно гнили у траві неприбраними. Та й баба Настя така скнара, така вредіна була, що від неї вся наша вулиця стогнала. І тому трясли ми цю грушу не стільки через паршивенький дичок, скільки в знак протесту проти жадібності її господині.
А то ще, коли був маленьким, поцупив у тітки пиріжок з маком. Так це ж у рідної тітки, і якийсь там пиріжок ... А то у чужу людину, і не пиріжок, а годинник, дорогу річ ...
А ми-то збиралися злодіїв ловити! Як же ловити, якщо самі ... злодії!
Мені хотілося встати і зі сльозами в голосі крикнути на весь пляж: «Товариші міліціонери! Беріть мене за шкірку і ведіть у відділення. Я злодій! Я вкрав годинник у хорошої людини, який повірив у мою чесність. Беріть мене, товариші міліціонери! »Але я не встав і не крикнув. Тому що не було, на моє щастя, поблизу жодного міліціонера. А може, й був, та тільки голий. А хіба дізнаєшся міліціонера, якщо він голий! Та й взагалі, голий міліціонер - це не міліціонер. Ніякого трепету перед голим міліціонером не відчуваєш. Ось, скажімо, товариш Валігура, міліціонер, який живе у нас в селі. Його, наприклад, місцевий п'яниця Бурмило визнає тільки тоді, коли той одягнений по всій формі. А коли, буває, возиться міліціонер у себе в городі без кашкета і без кітеля, в одних галіфе, і в цей час покличуть його люди втихомирити Бурмило, і Валігура прийде в чому був, то Бурмило на нього й дивитися не хоче, тільки злиться: