До тину біля хатинки була прив'язана справжня жива курка - єдина Бабусина худоба. І ось під час дії курка заплуталась в мотузці, якою була прив'язана, і почала битися. Захоплені боротьбою Вовк і Бабуся нічого не помічали. А всі глядачі з хвилюванням дивилися на бідну курку, яка, знесилившись, вже ледве дихала. Але що поробиш? Не кричати ж, не зривати спектакль ...
Бачу, Ява крутиться, крутиться на місці, ніби йому гарячих вугілля в штани насипали, потім раптом підвівся і пішов. Прямо по проходу до сцени. Я затамував подих. І весь зал затамував подих, і всі голови на Яву повертаються, як на параді на генерала, який обходить війська. А Ява йде собі ... Йде, йде, піднімається на сцену, підходить до курки і починає її розплутувати. А артисти собі грають, навіть не помічають Яву, ніби його і на сцені немає. Ява розплутав курку і спокійнісінько пішов назад, на своє місце. Тільки коли він сів, я почув, як важко він дихає і як лою у нього в грудях серце. А через кілька хвилин Вовк таки з'їв Бабусю, і перша дія скінчилося. Завіса опустився, і в залі спалахнуло світло. Всі заплескали в долоні, причому більшість глядачів повернули голову в сторону Яви. І було незрозуміло, кому вони аплодують - артистам чи Яві ... До нас тут же підбігла Валька.
- Ось здорово! Ну і молодець! І як ти зважився? Я б ні за що не змогла. Ой, молодець! - Вона говорила голосно, навіть, по-моєму, занадто голосно. Їй, видно, хотілося показати всім, що вона знайома з Явою. Вона пишалася цим. З усіх боків на Яву були спрямовані захоплені погляди. І коли ми вийшли в фойє, так весь час то тут, то там чулися приглушені голоси: «Он той! Он той! У білій сорочці! »По-моєму, це було як раз те, про що тільки й міг мріяти Ява. Він був щасливий. Сказати, що він сяяв, - це, мабуть, нічого не сказати. Він ходив по фойє, як на ходулях, як ніби він вище всіх на світі. Очі його випромінювали щось таке, що не здатні випромінювати очі звичайних людей. І так він був далеко-далеко від мене, як ніколи в житті. Я і мої переживання через годин для нього зараз просто не існували. Звичайно, він став героєм, це ясно, але мені було неприємно дивитися на нього.
- А це мій братик Микола, - сказала Валька, так як Ява здивовано позирав на першокласника в синій формі, який весь час крутився біля нас.
І братик Микола почервонів, неначе його знайомили не з кирпатим Явою, а з космонавтом Поповичем, кіноакторів Рибниковим або ще з якоюсь знаменитістю.
- Я взагалі-сюди через нього прийшла, мама одного ще не пускає, - ніби виправдовуючись, пояснювала Валька.
Ява зміряв братика Миколу відверто зневажливим поглядом. Той ще більше почервонів.
- Так ви їх зловили таки чи ні? - Запитала Валька.
- Звичайно, - недбало кинув Ява.
- І не написали?! Теж мені! Чи, може, адреса втратили?
- Ні, не втратили ... Але ... - Ява знизав плечима, і цей жест можна було зрозуміти: мовляв, чого б це я став писати, дуже потрібно ...
Валька спалахнула. Долаючи незручність, вона сказала:
- Ну, ви, звичайно, не одні їх ловили, вам дорослі допомагали. Або, навпаки, ви - дорослим ...
- Та чого там дорослі, - хмикнув Ява. - Ми самі ... Він метнув на мене погляд і ... прикусив губу. Та було вже пізно.
Я зітхнув, підняв руку і вліпив йому в лоб три дзвінки клацання - аж луна пролунало. Валька скрикнула. Братик Микола захихикав. Хтось ще засміявся поблизу. Ходулі зламалися, і Ява опинився на землі - оторопів, червоний, як помідор, з виряченими очима. Мені навіть шкода його стало. Та хіба я винен? Не треба було ставити таких умов ...
Бачачи, що Ява не збирається давати здачі, Валька (добра душа) накинулася на мене:
- Ти що? Здурів? Що за жарти?!
Навколо нас почали збиратися діти. Очі в Яви забігали, як у загнаного звіра, і він видавив із себе посмішку, жалюгідну роблену посмішку (так посміхаються, сидячи на чужій груші, коли застане господар). І сказав:
- Нічого ... Все правильно ... Тепер ми квити ... - І, обернувшись до натовпу:
- Чого дивитесь? Кіна не буде!
Діти, сміючись, стали розходитися, тим більше що продзвенів дзвінок, антракт закінчився.
- Так що, що все-таки трапилося? Ви що, посварилися? - Не могла заспокоїтися Валька.
- І зовсім не посварилися! Просто у нас домовленість один є. - Яві не хотілося пояснювати. Ми вже увійшли в зал і пробиралися до своїх місць.
- Та який такий домовленість? - Не здавалася Валька (от уже це дівчаче цікавість!).
- Так потім, після ...
- Ну добре, тільки ви не тікайте.
- Гаразд.