- Синоптики? - Посміхнувся Максим Валер'янович.
- От-от! .. Синоптиками ... Оракули чортові, розумієте ... - Він погрозив пальцем телефону. - Не можете, то хоч голову не морочте! У мене, розумієте, Юлю післязавтра «Ленфільм» забирає. Вже квиток на літак є, а я ще натуру не зняв через них ... через ці ось, розумієте, опадів ... Доведеться сьогодні знову знімати в павільйоні ... Всі вже там ... Біжимо ... Швиденько ...
- Так ось тут у хлопців одна справа ... - почав був Максим Валер'янович, але «Поцілуйте мене, друзі!» Дуже ввічливо перебив його:
- Пробачте, дорогий ... потім ... потім! - Він благально доклав руку до грудей і схилив голову. - Після зйомки ... Усі справи після зйомки ... Самое невідкладна справа зараз - зйомка ... Швиденько на майданчик ... На майданчик!
І ви теж ... Я вас запрошую, дорогі мої, - звернувся він до нас. - Тільки, звичайно, щоб тихо, розумієте, щоб ... не то, розумієте ...
Максим Валер'янович весело глянув на нас:
- А що? Ходімо ... Ви ж на зйомках, напевно, ще не бували? Так вам буде цікаво ... Хочете?
Звичайно, ми відразу погодилися. А Валька не стрималась і навіть підскочила, грюкнувши в долоні: «Ой, як здорово!» Ява гордо подивився на неї: не-як, а це завдяки нам вона потрапила на кіностудію, та ще й на зйомки, а то, хоч і живе в Києві, зйомок зроду не бачила.
І знову пішли ми довгим коридором.
Я йшов і думав: «І що це за синоптики, які не можуть самий звичайний дощ вгадати! У нас на селі кожна бабуся за три дні вперед вам дощ передбачить. Прийме же вірних скільки хочеш. І по тому, як вітер крутить - на поріг або з порога. І як кури поводяться. І як сонце сідає ... А іноді дерева підказують ... Завели б собі на метеостанції курей - і клопоту б не знали! Не зривали б тоді кінозйомок! »Тут ми спустилися вниз і опинилися ніби в гігантському цеху якогось заводу. Стеля вгорі майже не видно ... І ми всі відразу якісь маленькі-маленькі стали ... Йдемо, йдемо, йдемо - і кінця немає.
Назустріч нам дріботів, цокаючи по цементній підлозі, якийсь худенький лисий чоловічок. Ще здалеку він замахав руками і закричав:
- Привіт, Вітя!
- Здрастуй, Женя! - Вигукнув «Поцілуйте мене, друзі!».
А коли ми наблизилися, старий Вітя обняв старого Женю, і вони розцілувалися. Потім він поцілував Максима Валеріановича. Я вже боявся, що він і нас почне цілувати, але той лише помахав нам рукою і сказав:
- Привіт, старики!
Ми мимоволі посміхнулись: літній чоловік, який вже напевно має онуків, у нього - Вітя, а ми - старики ...
Все навпаки!
Сам Женя був, мабуть, ще старше Віті, і не тільки тому, що навколо його лисини, як очерет навколо озера, стирчали чуприну сивого волосся (у Віті жодної сивої волосинки!). Все обличчя Жені було у великих зморшках - як печене яблуко. Але це були якісь дуже цікаві зморшки. Вони всі ніби світилися від очей. І тому обличчя його весь час сяяло і сміялося. А чорні з іскоркою очі бігали, як мишенята.
Коротше кажучи, він був дуже симпатичним.
Я помітив, що він, коли ще біг нам назустріч, поглядом націлився чомусь на нас з Явою, І коли цілувався з Вітею і Максимом Валер'янович, теж не зводив погляду з нас. А як тільки привітався, одразу ж накинувся на Вітю, киваючи в нашу сторону:
- Хто це? Чиї вони?
Вітя знизав плечима і подивився на Максима Валеріановича.
- Мої, - посміхнувся Максим Валер'янович.
- Вони в тебе знімаються? - Знову накинувся Женя на Вітю.
Той заперечливо похитав головою.
- Так чого ж ти мовчиш! - Випалив Женя. - Вони ж мені ось так, - він провів собі долонею по шиї, - потрібні! Це ж такий типаж! У мене ж завтра масовка. Я мріяв про такі хлопці! Старики, я вас дуже прошу! - Він доклав руку до грудей. - Я вас просто благаю! Я пришлю за вами машину!
Завтра ... в 12:00 ... на зйомку ... сюди в студію ... Я домовлюся з вашими батьками ... Усього на один день ... Де ви живете? - Він уже вийняв з кишені блокнот. - Якщо зможете, приводьте ще одного-двох хлопчиків ... - говорив він, записуючи адресу. - О пів на дванадцяту за вами приїде мій асистент ... Домовилися ... Прекрасно, прекрасно ... Привіт! До завтра.
І тільки коли він відбіг, я нарешті взяв у толк, що нас - мене і Яву - запросили зніматися у фільмі, що завтра, буквально завтра, ми станемо кіноартистами і наші мордахой побачить весь Радянський Союз, а може, навіть і весь світ, що , коротше кажучи, як у казці збувається те, про що ми могли тільки мріяти ... Ой! Бугуль-буль-буль! Щось радісно забулькало, загуло і засвистіло у мене всередині - так гуде і свистить самовар, закипаючи ... Ще трохи - і у мене з носа піде пар від вируючої радості ... Я дивився на Яву - такого радісно-дурнуватого обличчя я ще не бачив ні разу ...
- Ну от! Я вас вітаю! - Весело сказав Максим Валер'янович. - Виявляється, режисерові Євгену Михайловичу ви були до зарізу потрібні. І завтра вже будете зніматися ... Кіно, братці, велика річ!