- А чому цей ... у масці?
- Для конспірації, - таємниче прошепотів Будка. - Я ж вам казав - його міліція шукає ...
«Тю, - подумав я, - по-моєму, у наші дні чорна маска не тільки не маскує, а навпаки. Якщо ти йдеш, як усі, то ще можна якось прослизнути, щоб тебе міліціонер не помітив, а якщо ти у чорній масці, міліціонер тебе тут же - хап! - І у відділення ».
І раптом мене стукнуло, що тепер-то саме час сказати.
- Нічого, - кажу, - міліція нам до лампочки! У нас дещо є! Ось посвіти.
Будка спрямував світло ліхтарика на мою кишеню, і я наполовину висунув стартовий пістолет.
- Що?!
- Так адже мій дядько ... (Тут я мало не зробив промах, мало не сказав «в міліції працює», але вчасно схаменувся - тільки ж було «міліція до лампочки».) Адже мій дядько прикордонник, - кажу. - Так от ми й прихопили у нього на час «Макарова» ... Якраз на випадок міліції ...
- А ... а це ... це здорово ... це добре ... - промимрив Будка. Такого він ніяк не чекав.
Ява пильно глянув на мене - він стояв зовсім близько, і при світлі ліхтарика я добре бачив його погляд. Він означав: «А як же нашу умову щодо брехні і клацань?» Я у відповідь кивнув: «Не бійся, мовляв, все правильно; якщо ворогові кажуть неправду, то це ніяка не брехня, а тактика ...» «Чувак» і інший малий йшли попереду, нашої розмови не розчули і нічого не зрозуміли. І коли ми рушили далі, Будка ніби ненароком одірвався від нас і наблизився до «чуваку».
- Що там таке? - Тихо запитав «чувак».
- У них гармата, - зовсім тихо сказав Будка, думаючи, що ми не почуємо.
Але у мене такий слух ...
- Справжня? - Стривожено прошепотів «чувак».
- Системи Макарова ... У нього бацька прикордонник.
- Так? .. Вона, напевно, без патронів.
Більше перешіптуватися вони не змогли, так як ми їх наздогнали. Ми зробили вигляд, що нічого не чули. Те, що вони прийшли в замішання, було ясно. І це добре! Нехай знають, що з нами жарти погані. Якщо вони задумають небудь, ми їм ...
Ми звернули з асфальтованої доріжки і пішли по схилу вниз, продираючись крізь зарості. Потім зупинилися ... При тьмяному світлі кишенькових ліхтариків ми побачили викладений старим замшілим цеглою вхід у якийсь підземний коридор. Вибігаючи звідти, дзюрчав у нас під ногами струмок.
- Ось вона ... печера Ліхтвейтеса, - урочисто сказав Будка.
- Лейхтвейса, - не без єхидства поправив Ява. (Конан-Дойля ми знали не гірше їх!)
З печери «Ліхтвейтеса» війнуло вогкістю і холодом. І мені здалося, що звідти тягне могилою. Бррр! ..
- Так, може, ми тут почекаємо, а він винесе? - Кивнув я на «чувака».
- Ну, якщо ви боїтеся, будь ласка ... - глузливо сказав Будка.
Ось гад! Ну ладно!
- Йдемо! - Рипнувши зубами, сказав я.
Що б там не було, я повинен дістати годинник! ..
- Йдемо! - Сказав Будка.
Першим у печеру, пригнувшись, увійшов «чувак», другим Будка, потім я, за мною Ява, останнім мусив іти маленький. (За як потім з'ясувалося, він у печеру навіть не заходив, а одразу пустився додому.)
Підземний коридор був невисокий і вузький, іти можна було тільки гуськом, пригнувшись. Ми шльопали босими ногами по мокроті, ноги зводило від холоду. Я раптом гостро відчув, що я під землею, - навколо мене вогкість, потемки і страх. І земля ніби тисне на мене, душить зверху, з усіх боків. Ну точнісінько як у могилі.
Чувак і Будка, що йшли один за одним поперед мене, висвітлювали собі дорогу ліхтариками і зливалися в один двуголовий, чотирируких і чотириногий силует. Ми повернули один раз, другий - праворуч, ліворуч ... Мені вже здавалося, що ось-ось (як це завжди буває в пригодницьких романах) ми вийдемо в високу, освітлену залу печери, де у великій скрині з награбованими скарбами лежать «наші» годинник ... І раптом ...
Раптом мені немов накинули на голову ковдру. Подвійний силует «чувака» та Будки зник. Суцільна непроникна пітьма огорнула мене. Я мимоволі зупинився. І відразу відчув, як Ява наштовхнувся на мене ззаду.
- Що? - Приглушено спитав він.
- Гей! Де ви? - Здавлено гукнув я. І завмер, напружуючи слух.
У відповідь ні слова. Тільки чорна, холодна підземна тиша. Лише десь у глибині цієї тиші чувся шум води - наче з ринви.
- У-у, гади! - У відчаї крикнув я. - Стій! Стріляти буду! - І, вихопивши з кишені пістолет, що є сили натиснув на спуск.
Ба-бах! - Полихнув блискавкою, прогримів постріл.
- Атас! - Злякано закричав хтось зовсім близько. І щось захлюпало по мокроті, ніби десятки жаб кинулися врозтіч. Потім вдалині щось шльопнув, хтось скрикнув - і звук потонув у бездонній тиші.