Потім Сашко квапливо збирав книжки в рюкзак, шукав по всій хаті мобільний, який чомусь сховався під подушку, і біг вулицею, запізнюючись на перший урок.
— Блін, Голова, ти де ходиш? — зустрів його біля дверей класу Ромка Мельник. Судячи з усього, від учорашньої його образи не залишилось і сліду. — Тут такий шухер зранку, — закотив очі на лоба.
— А що сталося? — тамуючи радість від того, що їхні стосунки такі, як і раніше, відхекуючись, спитав Сашко.
— Санта-Барбара, — згадав Ромка колись популярний серіал, який нещодавно переглядала в інтернеті його бабця. — Змієвська пропала. Щезла! — захлинався словами, ніби радіючи від сенсаційної звістки, Мельник.
— Як? Куди? — вирячився на товариша Сашко. — Вона ж учора... — і прикусив язика.
— Вчора-вчора! — не помітив Сашкового знічення Роман. — Вони (наші класні крутелики) увечері у Змії на хаті зібралися. Десь там її предки рванули, от і вирішили потусити. Змієвська спочатку зі всіма сиділа, потім із кимось сховалася. Ну когось там затягла для того діла, знаєш. І там почалося. Кажуть, той хлопака її бортанув, вона з горя напилася в зюзю. Аж ось дзвінок у двері. Качок з голим торсом (гаряче їм стало!) відчиняє, а там мамаша Катюхи от з такими очима... — якось смішно, по-жаб’ячому вирячив очі Мельник.
Сашкові вже було не до сміху. Вражено дивився на друга, з тривогою чекаючи закінчення історії.
— Коротше кажучи, матуся розігнала ту гулянку, влаштувала «шоу зі спецефектами» і закрила Катьку в кімнаті, ніби під домашнім арештом. А та (прикинь!) вилізла через вікно, якось із другого поверху спустилась і... щезла, — зробив паузу перед останнім словом, підкреслюючи кульмінаційний момент, Ромка. І, сяючи, як актор на нагородженні «Оскаром», втупився на Сашка, чекаючи реакції на ту бомбезну історію.
Сашко сторопіло застиг. По спині чомусь бігали мурашки. Тривога, десь там, трошки нижче пупка, посилювалася, добираючись до горла.
— Не гальмуй! Як тобі сюжетик? — не дочекався реакції товариша Мельник. — Зараз, напевне, розбірки почнуться. Катька до школи не прийшла, вдома не ночувала, зате матінка її вже з самого ранку сюди прикотила. У директорки сидить. Уявити навіть страшно, що там.
Коридором різко і рішуче пробігся дзвоник, сповіщаючи про початок уроку й рятуючи Сашка від необхідності продовжувати ту каторжну розмову. Ромка першим шаснув до класу, вмостився на своє місце. Сашко, силуючи себе, поспішив за ним. Рюкзак здавався таким тяжким, ніби там були чавунні ребра від батареї, аж руки судомило від його ваги. З ногами теж були проблеми. Вони чомусь поважчали, відмовлялися слухатися голови. Передчуття неприємних подій забивало дух. Сашко відганяв тривожні думки, ніби саме він став причиною пригод Змієвської, але отой гидотний, ненажерливий хробак уперто точив мізки, натякаючи Сашкові на його причетність до вчорашніх подій.
Він важко гепнувся на свій стілець, узяв книжку, навіть не дивлячись на обкладинку, так само неуважно дістав зошит. Навіщось виклав на парту готувальню, вийняв з неї циркуль, легенько вколов себе у палець, ніби випробовуючи свою чутливість. Тихенько зашипів і зіткнувся зі здивованим поглядом Мельника.
— Ти що? — пильно поглянув на нього Ромка. — На історії математику зібрався вчити? — кивнув на викладені на стіл предмети.
— Та задумався трохи, — вичавив із себе Сашко. — Не виспався вчора, музику довго слухав.
— Ти того... — не встиг завершити фразу Мельник. Двері тихо рипнули, пропустивши до класу історичку, директрису та невідому жінку зі слідами розмазаної по обличчю косметики і червоними, як у кролика-альбіноса, очима. — «Шоу маст гоу он», — зрадів Романич, побачивши їх. — Зараз ми станемо свідками «побиття малюків», — навіть руки потер.
Клас неквапом підвівся, вітаючи вчителів і стривожену маму Катьки. Зашоргали ноги по підлозі, прокотилася хвиля стишених перемовлянь: не всі учні здогадувалися, чого з історичкою прийшла директорка. У когось загримів, упавши, стілець, хтось голосно реготнув і захлинувся від докірливого погляду історички.
— Доброго дня, діти! — сталевим голосом вимовила директорка.
Ангеліна Станіславівна, «верховний правитель школи», була «підстаркуватою» з погляду школярів сорокап’ятирічною тіткою, із суворими складками біля губ і короткою світлою зачіскою. Взагалі-то ставились до неї непогано. Хоч і вимагала Ангел (таке вже їй приліпили прізвисько) знати свій предмет — німецьку, але нікого дарма не пресувала. Честь школи обстоювала перед усіма перевірками, вміла «вибити» гроші на ремонти і шкільне причандалля. Але, судячи з усього, настрій у неї був невеселий, тож спілкування обіцяло стати незабутнім.
Історичка, Лідія Борисівна, шаснула за стіл, поставила перед собою свою сумку і ніби зачаїлась переляканим ховрашком.
Ще одна особа, яка завітала до класу, шморгала носом, витирала очі несвіжою хустинкою і чомусь вороже глипала на школярів, які, переминаючись, стояли в очікуванні того, що буде далі.
— Сідайте, — махнула рукою директорка. — Мушу сьогодні почати день із неприємної для мене звістки, — карбувала слова.
— Та їх тут усіх треба в колонію для малолітніх злочинців! — несподівано зірвалася на слова незнайома жінка. — Негідники! — голосно схлипнула вона.
— Прошу мені вибачити, Галино Володимирівно, але в цій школі звикли не перебивати, — скреготнула металом Ангел. — Трішки вгамуйте, будь ласка, свої емоції, — вкрилися легенькими червоними плямами щоки директорки.
Незнайомка розтулила рот, ніби збираючись щось сказати, але тільки плямкнула губами, від чого стала схожа на екзотичну акваріумну рибку.
— Учора на квартирі в нашої учениці Каті Змієвської сталася не дуже гарна історія. Після того Катя не ночувала вдома. Батьки хвилюються за неї, тож Галина Володимирівна завітала до школи, щоб знайти хоч якусь інформацію про Катю. У мене є особисте прохання: хто був на вчорашній хм... вечірці або знає, де зараз Катруся, нехай повідомить нам. Після того ваш урок продовжиться, — на мить повернула голову до історички. Та закивала на знак згоди і навіщось потерла руками вуха.
— Так ось він! Он сидить, скалиться, — знову не втрималась Змієвська-старша, тицяючи пальцем на Вовку Бадія. — Це ж він мене вчора у дверях квартири зустрів голим, — стиснула кулаки жінка.
— Неправда ваша! — із викликом заявив Качок. — Я був уже вдягнений, коли ви прийшли, — вишкірив зуби він.
— Уже? — скрикнула Катина мама. — Та я тебе! — кинулася до Вовки. Директорка елегантним прийомом її перехопила, міцно стиснула руку і примусила стати біля себе, контролюючи всі її рухи.
— Давайте всі заспокоїмось і конструктивно поговоримо! А ще краще, всі учасники вчорашніх подій встануть, вийдуть разом із нами з класу, і ми поспілкуємось у мене в кабінеті, — запропонувала Ангеліна.
Першим підвівся зі свого місця Бадій. Він виклично дивився на Галину Володимирівну, сховавши руки в кишені вузьких джинсів. За ним піднявся Мовчанов і зніяковіло опустив очі.
— Хто ще? — глипнула на клас директорка. — Дівчата? — запитально шаснула поглядом.
Неохоче звелася, осмикнувши коротку спідницю, Галина Чуйко, за нею, потягнувшись розслабленою кішкою, піднялася Діана Мельник.
— Та ви подивіться на них, — напосілася Змієвська-старша. — З таким виглядом на трасі в далекобійників гроші заробляти, а не до школи ходити. Як ви їх виховуєте? — розлючено повернулась до Ангеліни Станіславівни.
— Ми продовжуємо славні традиції сімейного виховання, — уїдливо кинула Ангел, ніби ні до кого не звертаючись. — Всі герої явили себе світові? — спитала.
— А ти чого сидиш? — несподівано кинув Качок Сашкові. — У тіні вирішив переховатись? Це після вашого з нею «трахтібідоху» Змія з катушок злетіла! — заявив на весь голос.
...Уявіть ситуацію: ви розслаблено лежите долілиць на теплому пісочку, спину пригріває сонце, плюскають хвилі... І тут раптово на вас виливають повен цебер льодяної води! Вражає?
Але всі відчуття від такої наруги над організмом не складали і п’ятої частини того, що відчув Сашко після слів Качка. Клас повернувся до нього. Хтось дивився з повагою (ого, який секс-монстр!), хтось байдуже, а Ромка — зі здивуванням і недовірою. І тільки одні очі, Орисині, блиснули чимось нерозпізнаним, від чого пішов мороз по шкірі. Орисині очі відвернулися, наче перестала існувати для них така негідна особа, як Сашко Головко. А тут ще й Ромка, найкращий друг, чомусь хмикнув, несподівано відкрив книжку з історії і нібито заглибився у вивчення далекої давнини.