Задзвеніли дзвіночки, зацокотіли копита, прогриміли колеса. Велика, каштанового кольору карета з красивою дугою, багато оздоблена золотим багетом, проїхала мимо Каспара.
— Вйо! — крикнув різким верескливим голосом пихатий кучер. Біля нього на козлах сидів юнак в окулярах; на ньому був мундир із шнурівкою, високі чоботи і яскрава студентська шапка. «Вйо!» Шестеро поштових коней бігли так швидко, що з-під їхніх копит аж іскри летіли.
Відкривши од подиву рота, Каспар пильно дивився услід пишній дорожній кареті, яка під’їжджала до готелю «Рай». З готелю вибіг, низько кланяючись, хазяїн, за ним слідом вискочило кілька коридорних і вилетів, дзвякаючи, рябий пінчер. Кілька прохожих зупинилися, здивовані. Тим часом Каспар також прибіг до готелю «Рай» і спритно гулькнув у перший ряд натовпу цікавих, що помітно зростав.
Саме в ту хвилину розсунулись цупкі шкіряні завіси високої карети. З середини карети, оббитої жовтим оксамитом, показалося похмуре обличчя старого пана з довгими вусами і клиноподібною борідкою.
— Посланник з Туреччини? — прошамотіла беззуба бабуся, що стояла біля Каспара.
— А може, французький принц? — висловив припущення учень булочника.
Дверцята карети відчинилися. Малесенький на зріст чорношкірий слуга в червоній лівреї з заклопотаним обличчям зліз по спущених східцях карети. Потім простягнув руку, щоб допомогти своєму панові.
Пан був ледве на голову вищий від свого слуги. Він тримав перед очима лорнет і з якоюсь буйдужою привітністю розглядав жителів Касселя, як дивляться звичайно на дерева, квіти або райдугу.
— Такому карликові зовсім не потрібна така карета. Мішка з-під борошна досить, щоб без особливих зусиль принести його в Кассель, — сказав розчаровано учень булочника.
Хазяїн готелю «Рай» стояв, зігнувшись у глибокому поклоні, аж на рожевих складках його жирної потилиці виступив піт. Потім він, вклоняючись, провів знатного гостя до дверей.
Якась стара жінка у вилинялій спідниці з червоного сукна звернулася до сина хазяїна готелю, який саме вийшов з будинку, щоб простежити за вивантаженням багажу важного гостя.
— Хто ж він такий, оцей іноземець? Якийсь закордонний дипломат чи міністр, га? Видно з усього, що скоро я знову подамся в мандри із своїм маркітантським візком. Я нюхом чую цих панів. Такий орел мух не ловить.
Молодий хазяїн готелю «Рай» з гордовитим виглядом відмахнувся од неї:
— Якийсь, певно, державний візит, інкогніто… Але краще не докучайте своїми запитаннями. Та, взагалі, вам, жінкам, бракує розуму.
Стара, войовниче взявшись у боки, закричала:
— Чи у нас, жінок, стільки ж розуму, скільки у вас, чоловіків, я не можу, звичайно, сказати. Але що ми не такі дурні, як ви, це цілком точно.
— Ого, а маркітантка зубата!
Жінка, посміхаючись, поглянула навколо себе: на її смуглявому мужоподібному обличчі пролягли глибокі зморшки. Молода вродлива дівчина в полотняному, з блакитними смугами, платті, що стояла поряд з старою, заплескала в долоні, радіючи з такої винахідливої відповіді:
— Браво, тітко Катрін, оце ти йому здорово відрізала! — її злегка підв’язане каштанове волосся кучерями спадало на шию і плечі.
— Постороніться, панове! Будь ласка, розійдіться! — звернувся, втрачаючи терпіння, молодий хазяїн готелю до юрби цікавих.
Каспар навіть і не поворухнувся. Він поглинав очима закордонні солом’яні корзини, дерев'яні коробки і оббиті залізом добротні скрині, що їх витягали слуги з карети і вносили до готелю.
Молодий хазяїн відштовхував од входу цікавих; люди неохоче розсіювались. Вони розходилися групами і обмінювалися фантастичними припущеннями з приводу візиту іноземця. Вони казали, що чорний, як смола, слуга-негр родом з тієї ж самої гарячої пустелі, звідки і Айгретта, мавпа пана міністра Шліффена, а може, з Індії — батьківщини чудового слона Теодора, який колись жив у звіринці і коштував Касселю дорожче, ніж гессенський надвірний радник.
Каспар здивовано озирнувся назад — хтось ляснув його по плечі. Молодий чоловік в окулярах, який нещодавно сидів поряд з кучером на козлах карети, стояв перед ним. Натовп уже розійшовся. Вони були самі біля готелю.
— Ти часом не скажеш мені, де я тут можу знайти дешеву квартиру, щоб переночувати? — В іноземця, якого Каспар тільки тепер міг добре розглядіти, була струнка постать і худорляве обличчя з тонкими рисами; розумна посмішка ховалася в куточках його рота.