Увага більшості гостей була прикута до круглого столу, за яким сиділо двоє чоловіків. Один з них був відомий кожній дитині — гладкий розгойдувач гойдалок на карельському вигоні, на ім’я Мартін Рюбенкеніг. Другий був якийсь незнайомий чоловік з носом кольору суниці; одягнений він був у блакитносірий широкополий зимовий сурдут з білим галстуком; над його головою погойдувався на залізному гаку обтягнутий клейонкою низький капелюх і палиця чорного дерева з чудовою голівкою із слонової кості і ремінною вішалочкою.
Обидва незмінні завсідники фельдфебель Купш і помічник лотерейного писаря Себіш тихенько сиділи за сусіднім столом, уважно прислухаючись до кожного слова, з яким звертався незнайомий до рудого Рюбенкеніга. Рюбенкеніг, завжди хороший настрій якого і великий апетит були відомі всьому місту, їв і пив за рахунок червононосого; його гладкі, наче надуті, щоки і веселі очиці блищали.
Фельдфебель Купш штовхнув ліктем помічника писаря лотерейного склепу. Незнайомець витяг з кишені золотий годинник на важкому ланцюжку, довгенько потримав його в руках, наче виставляючи всім напоказ, і потім знову сховав.
І за круглим столом почесних відвідувачів, що стояв трохи оддалік, захоплено підвелися голови в париках, а потім знову близько нахилились одна до одної. Чутка, що ландграф Фрідріх Карельський має намір віддати в найми англійському двору гессенський корпус для війни проти повсталих американських колоній, облетіла все місто. Щоправда, цілком певно ніхто нічого не знав. Пан Гашке, однорукий ветеран війни і податний інспектор у відставці, був такої думки, що отой червононосий іноземець, мабуть, і є вербувальником солдатів. Здогади Гашке підтвердив головний лісничий Кляйнпауль, дружина якого чула, що в готелі «Рай» нібито зупинився закордонний дипломат, і тому знову хапатимуть людей на війну. Ця важлива звістка одразу збільшила апетит і спрагу панів, що сиділи за круглим столом для привілейованих гостей. Тільки Фріц Кляйнпауль, небіж головного лісничого, дебелий хлопець з прищуватим обличчям, не мовлячи жодного слова, сидів переляканий біля свого дядька, нічого не пив і не їв, бо для нього, щоправда, нічого й не було замовлено. Боязко він косився пожадливими очима на Рюбенкеніга, який, ані на хвилину не відриваючись, уминав на всі заставки ліверну і кров’яну ковбасу, тимчасом як іноземець старанно його про щось умовляв.
Головний лісничий Кляйнпауль звелів вкрай стомленому Каспарові, який саме поставив перед ним порцію карельського антрекоту і квашеної капусти, принести ще кухоль пива і повернувся до застольної компанії:
— Висловлюючись із стратегічної точки зору, любі панове…
Але податний інспектор Гашке не дав йому висловитися.
— Тут, — пояснив він гучним голосом, — тут, на столі, можна пояснити до деякої міри всю ситуацію. — Він вмочив свій товстий вказівний палець в пивну калюжу і провів криву лінію. — Нехай це буде Фульда, — пояснив він, — а тут, — він поклав поряд крайчик ковбаси, — нехай буде Кассель. Якщо тут прусський король…
Фріц Кляйнпауль невдоволено засовався на своєму стільці. Потім він непомітно встав з-за столу почесних гостей, підійшов до Рюбенкеніга і червононосого іноземця і боязко зупинився перед ними з дурнуватою посмішкою. Головний лісничий нічого не мав проти. Він не міг спокійно їсти й пити, бо цей бовдур — його небіж — жадібно слідкував за кожним шматком. Іноземець з червонястим носом якраз описував, ввертаючись то до Рюбенкеніга, то до фельдфебеля Купша та лотерейного писаря Себіша, що сиділи за сусіднім столом, цілком безнадійне становище американських заколотників. При цьому він славив могутність і багатства великого короля Англії і не міг нахвалитися чудовою країною Америкою:
— Там є так звана Золота річка. В цій річці трапляються крупинки золота, часто завбільшки з сочевицю або квасолину. Навіть цілі сокири і колуни виробляють там з благородного металу. Я пробув там всього лиш три роки і придбав собі два будинки в Детмольді. За здоров’я ваше, друзі, переходьте сюди до нас за стіл! Пане господарю, наливай, на моєму столі все порожнє!
Купш і Себіш не заставили себе довго припрошувати. Вони пересіли за стіл іноземця і підняли кухлі за його здоров’я.
— Я б з охотою ще теж випив, — сказав лукаво гладкий Рюбенкеніг, — але у мене немає до цього справжнього приводу.
— Все ще немає? — спитав червононосий, стримуючи гнів.
Саме в цю хвилину Каспар знову звернувся до Гемпеля із своїм проханням, але той його і слухати не хотів; він послав хлопця на кухню за смаженою телятиною для Рюбенкеніга.