— Мій дядько послав мене. Я хочу у вас записатися.
Червононосий аж ніяк не чекав зустріти тут добровільного рекрута. Не тямлячи себе від радісної несподіванки, він бахнув по столу
— Гляньте-но сюди, так робити належить кожному, хто знає принаймні, чим він зобов’язаний своєму регентові.
І хоч він, щоправда, не вміє читати географічної карти, але він зате зуміє битись. Чи не так? Ха-ха-ха. — Вербувальник зміряв хлопця, як різник худобину. — Дужий, здоровий хлопець, природжений солдат. В яких військах хочеш служити? В артилерії?
— Як вам завгодно, — ледве чутно промимрив хлопець, зніяковіло опустивши очі.
— Чи в піхоті?
— Як вам завгодно.
— О боже, та вирішуй же нарешті! В тебе вибір, як рідко в кого. Він може також іти і в кавалерію.
— Так, так.
— Йому сподобається вільне життя в Америці. Не життя, а справжня масниця. Звідкіля ти родом? Гессенець, так? — Вербувальник витяг папір і зробив помітки. — Хто твої батьки? Ага, у тебе їх немає. Сімнадцять років. Живеш у дядька. Сестри чи брати є? Немає. Ім’я Фріц. Він теж належить до м’ясоїдних?
Оглушливий регіт наповнив трактир. За столом почесних відвідувачів проголосили тост за дядька рекрута.
— Нехай юнак навчиться дисципліни, — сказав головний лісничий. — Фріц, ти тут! — Він простягнув йому кухоль. — Сьогодні можеш теж випити.
І в той час, як голова новоспеченого рекрута зникла за пивним кухлем, вербувальник заспівав високим тремтячим голосом, жахливо перекручуючи мелодію.
Тут підхопили пісшо Купш і Себіш; лотерейний писар вистукував при цьому в такт ногою об ослінчик; хоч і благенький чобіт, але до блиску начищений.
— Ну, тепер досить! — Головний лісничий так гахнув кулаком по столу, що аж жили випнулися йому на голові. Купш і Себіш злякано замовкли. Але пан Кляйнпауль нічого не мав проти співу. Це він розгнівався на небожа, який випив цілий кухоль Невдоволено буркочучи, він замовив кінець кінцем нову порцію. — Будь ласка, співайте далі, — гукнув він в напрямку стола, за яким сидів вербувальник.
Рюбенкеніг не заставив себе довго просити. Не встигли інші ще й рота розтулити, як він заспівав пісню вербувальника, переробивши її на свій лад.
Поки Рюбенкеніг співав, відчинилися двері і до трактиру зайшов студент. Його очі, що раптом зустрілися з поглядом розгойдувача, виражали цілковиту згоду з його словами. Рюбенкеніг підняв свій кухоль, махнув ним весело, але потім зупинився, спостерігаючи, що діється навколо. Головний лісничий підійшов до столу і потягнув червононосого в куток: «Я дядько Фріца. Головний лісничий Кляйнпауль з маєтку Шліффена».
Вербувальник дуже уважно оглянув пана Кляйнпауля. Він кинув погляд на сукняний сюртук, на якому красувалися срібні гудзики завбільшки з таляр, на нові короткі штани із замші, чудовий трикутний капелюх і на сите суворе обличчя під ним і вирішив, то має справу з людиною неабиякою.
— Гарткнох, — відрекомендувався він, — з вербувального бюро капітана Ромштедта, у Вальдау.
Далі розмова велася півголосом так, що Рюбенкеніг тільки часом міг розібра ти кілька слів.
— Так як для вас, пане головний лісничий… я плачу вам зараз… рівно сім… готівкою.
— Це не погано… Так, англійці на війну мають багато грошей… За це… З цим уже можна погодитися… Так, звичайно, Фріц вам допоможе під час відправки… розуміється на мушкетах… так, так… дог… заспокоївся.
Фріц Кляйнпауль стояв позаду дядька і намагався збагнути, що воно за переговори ведуться відносно його голови. Але дядько весь час навмисне повертався до нього спиною.
— Ох, розтікаються гроші з рук! — почав бідкатися вербувальник. Він витяг гаманець з оленячої шкури, поліз туди і, відрахувавши, поклав на руку головному лісничому кілька монет. Перш ніж сховати їх, пан Кляйнпауль подзенькав кожною монетою, чи вона не фальшива. Потім підійшов з вербувальником до столу і підписав якимись кривульками замість літер договір про вступ Фріца на військову службу,
— Баста, і піском посилано, — співучим голосом протягнув вербувальник, згортаючи папір. Криваву угоду було укладено.