Каспар, від якого не почули ані жалібних зойків, ані голосного плачу, обсмикнув свою курточку і, стиха насвистуючи, хоч у душі в нього все кипіло од ненависті, вийшов з кухні. Гемпель, Купш і Себіш глянули один на одного і похитали розчаровано й здивовано головами.
Розділ шостий
Того ж дня Каспарові довелося ще раз піти до готелю «Рай». І трапилось це так.
Була вже дев’ята година вечора, і хазяїн «Золотого якоря» все частіше кидав нетерплячі погляди на двері, а потім на годинник з зозулею, рівномірне цокання якого, здавалось, падало тяжкими ударами на його нерви. Можливо, ще більше, ніж цокання, його дратувала присутність помічника лотерейного писаря Себіша. Цей надокучливий чоловік, який звичайно в цю пору вже давно дибав собі додому, сидів нерухомо перед спорожнілим кухлем пива і чекав із зростаючим задоволенням, чи збудеться його провіщання щодо капітана. О-пів на десяту, коли він, нарешті, вирішив відступити, раптово відчинилися двері.
Але це був не Еммеріх. Це був чоловік в темнокоричньовій лівреї лакея, присланий сюди капітаном. Гемпель непривітно процідив слова привітання.
Чужинець за допомогою жестів намагався розтлумачити ламаною мовою, що йому доручено одержати багаж Еммеріха і доставити його на нову квартиру.
Почувши це повідомлення, хазяїн осатанів од люті. Він вилив на чоловіка кадіб лайливих слів і запевнив, що не випустить його з речами капітана доти, поки той не сплатить свій борг— все аж до останнього пфеніга. Лише помітивши при світлі рапсової лампи виблискуючі сталеві ґудзики з гербом англійського короля, хазяїн «Золотого якоря» трохи полагіднішав. Незадоволена гримаса зовсім зникла на його обличчі, коли він кинув погляд на товстий конверт, який подав йому слуга.
— Це було лише сумне непорозуміння, — раптом пояснив хазяїн і наказав Каспарові, щоб той допоміг вістовому спакувати речі капітана. — Будьте ласкаві, підніміться сходами наверх, — сказав він, покірливо розшаркавшись.
Себіш. якого дуже тішила роль пророка і обізнаної з усім людини, задоволено бубонів.
— А що я казав, Гемпелю? Мине зовсім небагато часу, і капітані Еммеріх стане також і для вас паном капітаном благородного походження, так-так!
— А що ж мені до цього, про мене, нехай він буде хоч і самим генералом! Все одно він вибирається! — відрізав грубо хазяїн «Золотого якоря».
У комірчині капітана було таке безладдя, начебто в ній відбулася битва двох ворожих військ. Англієць роздув ніздрі, понюхав повітря і широко розчинив дахове вікно. Потім він нахилився над пошматованими форменими шароварами Еммеріха, але відразу ж кинув їх знову на землю і сам, розгублений, опустився на ослінчик.
— Гаразд! Гаразд! — заспокоїв його Каспар і заходився сам пакувати всі речі. Кілька англійських слів, яких він навчився від капітана, тепер стали йому в пригоді. Лакей, гадаючи, що Каспар його розуміє, засипав хлопця цілим водоспадом слів.
І наскільки Каспар міг зрозуміти чи здогадатись, йшлося про те, що Фаукігг ще сьогодні хоче засвідчити свою пошану міністрові Шліффєну. Еммеріх як ад’ютант буде супроводити англійського полковника в ландграфський замок, і тому йому негайно потрібні предмети його туалету.
Поки Каспар зв’язував у два вузли злиденне, таке знайоме йому, майно друга, він знову згадав про те, що йому потрібно якомога швидше поговорити з Ем-меріхом. Може, запропонувати англійцеві піднести один з вузлів?
Вістовий зрадів цій пропозиції. Навіть і сам хазяїн «Золотого якоря» погодився з цим. Незважаючи на холод, він вийшов до воріт і дивився услід Каспарові, який брів навпомацки погано освітленим провулком попереду англійця; в правій руці він ніс великий вузол, а в лівій — ручний ліхтар. Довкола них танцювали сніжинки, і лакей мерзлякувато стинав плечима.
Хазяїн трактиру склав руки у вигляді рупора і крикнув:
— Щоб ти мені зараз же знову тут був, Каспаре, чуєш? — Він. звичайно, і в гадці не мав, що вже більше ніколи не побачить ані свого кухарчука, ані свого ручного ліхтаря, — а то він принаймні з ліхтарем не розлучився б так легко.
Тільки-но опинився вузол в готелі «Рай», як англієць пояснив Каспарові, що його місія на цьому закінчується і віті може забиратися геть.
На прохання Каспара — провести його до Еммеріха, лакей пояснив, уже трохи нетерпляче, що капітан на службі і не може ні з ким розмовляти. Одначе Каспар твердо вирішив будь-що домогтися свого. Він почав, не звертаючи жодної уваги на слова й жести лакея, розшнуровувати вузол Еммеріха. Куди ж подітися з цим мотлохом? Але й лакей, якому вже набридло розкладати речі, був зовсім не від того, щоб зіпхнути цю роботу на хлопця, і подав йому знак. Каспар зрозумів і пішов у високу, оббиту шпалерами кімнату слідом за англійцем, який звелів йому розкласти речі на великому ліжку, що стояло посеред приміщення.