Фаукітт лише наважився ще раз стиха заперечити:
— А що буде, коли Брауншвейг про це дізнається?
Шліффен, усміхаючись, закивав головою:
— Підступні і заздрісні всюди пробивають собі дорогу. Але ми ж не повинні дзвонити про це на цілий світ. Від мене не дізнається про це жодна душа. Заспокоїлись? Але все ж я вам дуже співчуваю, мілорде. Ох, така вже доля міністрів — нізащо зносити образи… Зрозуміло, і у нас тут народ знову лементуватиме «рятуйте», що, бачите, знову торгують солдатами. Але ж цю торгівлю, освячену традиціями, вже запроваджено так давно. Ще за часів Ксенофона грецькі воїни служили за плату у перського царя. Найсвітліший князь, віддаючи в найми солдатів, лиш іде по стопах своїх попередників. Але вони не зменшували, так як його світлість князь, податків і не робили для країни жодного добра.
- І все ж зчиняється цей дурний галас про прибутки ціною людських жертв! Гессенці все одно мандрували десь би по чужих країнах і пропадали б, не приносячи державі жодної вигоди… — Шліффен раптом замовк і втупився якимсь відсутнім поглядом у підлогу. Захищаючи торгівлю солдатами, він зайшов далі, ніж це було вигідно для справи.
— Я нагадую ще один важливий пункт»— після короткої паузи продовжував він, — не питання грошової валюти. Нам треба встановити, що всі суми оплачуватимуться банковими кронами.
— Банковими кронами? Але як же це? Це ж майже вдвоє більше, ні, на це я не можу погодитись. Брауншвейгцям ми платимо тільки німецькими кронами.
— Гессенці не брауншвейгці, пане полковник!
— Але солдат все одно залишається солдатом, — лементував Фаукітт.
Шліффен скочив з місця і заходив перед письмовим столом туди й сюди, вп’явшись очима в золоті пряжки своїх черевиків. Фаукітт з боязким виразом слідкував за кожним кроком свого, величезного на зріст, огрядного супротивника. Шліффен зупинився і зверху вниз подивився на англійця.
— Гессенці могли б досить довго тягнути переговори і, зрештою, перекинутись на бік того, у кого був би успіх. Але ні, цього ми не хочемо, не хвилюйтесь! Справа короля Георга для нас така ж близька, як і наша власна. — Голос Шліффена звучав хрипко, а сірі очі іскрилися вологим блиском.
У Фаукітта знову спалахнула надія. Збентежено і недовірливо він вдивлявся в грубе, з великим яструбиним носом, обличчя Шліффена.
Шліффен продовжував:
— Все вийде на добре, ось побачите, мілорде, при наявності доброї волі і взаємної люб’язності. Наприклад, я хочу зовсім випустити з брауншвейзького договору параграф про відшкодування за вбитих і поранених, хоч це і завдасть нам великих фінансових збитків! Але для наших солдатів є справою честі пролити свою кров і навіть віддати життя в боротьбі за короля, і це не оплачується грішми. Але в питанні субсидій і вербувальних грошей я не можу поступитися. Ви повинні все ж врахувати І таке велике віддалення. І, будь ласка, не забудьте й тієї обставини, що внаслідок нового набору ви одержите війська в повному складі, і вони ляжуть новим тягарем на князів, що проводили набір, коли завдяки якій-иебудь події війна скоро закінчиться…
Фаукітт прислухався.
— Ви гадаєте, що ця війна не довго триватиме?
— Чесно кажучи, так. Звичайно, все залежатиме від ведення війни і від тих сил, які будуть у розпорядженні його величності. Якщо по-справжньому вдарити, то, на мою думку, можна вмить покінчити з цією справою. Я ставлюсь вороже до всіляких підступів і вивертів, пане полковник, і тому кажу прямо і відверто, що брауншвейзькі умови дійсно завищені. Коли ж ми припустимо, що повстання в Америці буде придушено скоро, то це ж просто нахабство вимагати протягом двох років після повернення додому подвійних субсидій. Я ж, чесна людина, кладу свої карти на стіл відкритими. Для нас гроші — це найголовніше. Я лише вимагаю, щоб після закінчення війни субсидія виплачувалась ще один рік, але, певна річ, ми повинні б були одержувати подвійну субсидію протягом недовгочасної перестрілки з американцями. Чесно чи ні? Що ви скажете?
Шліффен зупинився перед англійцем і зробив на обличчі таку гримасу, нібито він приносив якусь жертву.
Даремно полковник Фаукітт докладав усіх зусиль, щоб зменшити субсидію.
— Ну гаразд, на мою думку, вимогу подвійної субсидії буде схвалено, — сказав він нарешті засмучено. — Все ж таки скажіть мені цілком відверто, чи справді ви вважаєте, що брауншвейзький договір такий невигідний? Це було б жахливо! А зрештою, де ж цей договір, пане капітане?
— Не знаю, на жаль, я не міг його знайти, — прогаркавив Еммеріх. — Може, він у плащі пана полковника? — Еммеріх підвів запитливо брови.