Кров ударила в голову Фаукіттові. Щось буркочучи, вїн підійшов до Каспара і крутонув його за вухо.
— Але повірте мені, ваше превосхо дительство, це ж зовсім не він! Слово честі, я нічого не розумію.
За дверима почувся шепіт і якась метушня. Наступної ж миті до кімнати, як на загад, вбіг справжній Самбо, щоб підтвердити слова свого пана. Він швидко нахилився, підняв розбиті частини водяної люльки, дістав якусь запасну частину з свого сурдутика, вмить склав дюбук і подав його англійцеві, схвильовано лопочучи багатослівне пояснення своєї невинності. Фаукітт взяв водяну люльку обома руками і суворо оглянув її з усіх боків. До всього цікавий міністр Шліффен встромив диковину між зуби і зробив першу затяжку. Полковник Фаукітт, негр і обидва камер-лакеї, здається, зосередили всю свою увагу на тому, щоб відгадати, чи сподобається люлька міністрові.
Саме в цей час повернувся Еммеріх. Малесенька іскорка надії знову спалахнула в Каспара. Надія, але не радість… Від того, що він тільки-но почув і побачив, боляче стискалося його серце.
— Капітан Еммеріх, — крикнув він свистячим, приглушеним голосом.
Еммеріх повернув голову в бік Каспара і остовпів. Недовірливо і пильно зміряв він міцну, дебелу постать хлопця Раптова блідість видала, що він, незважаючи на переодягнення, впізнав свого покровителя за часів злиденного животіння в «Золотому якорі». Все ж він удав, ніби зовсім не знає хлопця.
— Широка борода! — Каспар боязко смикнув капітана за рукав.
Еммеріх струснув його, немов хворого чумою.
— Що це все значить? Що ти тут робиш? І в цьому костюмі?
Каспар розпачливо махнув рукою.
— Капітане, ви мусите допомогти! Рибалку Адама вербувальники силоміць схопили на вулиці і забрали в рекрути. І студента також. І ще інших. Вони ж не хотять їхати до Америки. Ох, пане капітане!
— А, сто чортів! — вилаявся Еммеріх, намагаючись приглушити свій голос. — Що за баламутство! Яке мені й тобі до того діло, чи хотять вони, чи ні?
— Але ж Адам мій друг!
— Це дурниця!
Каспар більше не чув, що казав Еммеріх. Його кинуло в жар і в у шах загуло. Втративши віру в Еммеріха, він пильно дивився на його роззявлений рот, настовбурчені біляві вуса і на язик, м’ясистий, як у папуги.
— Відколи ти тут шпигуєш? Відколи, я хочу знати! Ну що, тобі язик відібрало?
Каспара пройняв жах від пронизливого погляду Еммеріха. Огида здавила йому горло.
— Відколи ти тут? — повторив Еммеріх настійливо.
Каспар знизав плечима.
— Я знаю, що був тут не до речі, — сказав він сумно. — Але заради такої справи все ставиться на карту… — Він набрався духу і рішуче продовжував — Все ставиться на карту. І для вас також. Краще вже голодувати в «Золотому якорі», ніж бути підлим.
— Замовкни, ти цього не розумієш, — сказав Еммеріх звисока. — І це не твоє діло, зрозуміло? — Він зробив загрозливий рух.
Вже почали прислухатися Шліффен і Фаукітт.
— Чого треба цьому хлопцеві? — запитав міністр.
Капітан засміявся неприродно і моторошно.
— Він хоче піти в солдати барабанщиком, — відповів Еммеріх з награною впевненістю. — Гаразд, мій хлопче, ти станеш ним. — Він кивнув фельдфебелю, що стояв з лакеями під дверима. — Гей, тут є молодий рекрут! Зараз же відвести!
Каспар злякано глянув на фельдфебеля. Від хвилювання йому аж дух забило.
Шліффен зареготав своїм пронизливим, оглушливим сміхом.
— Але він чомусь зробив кисле обличчя!
Еммеріх намагався попасти в тон міністерському сміхові.
— Це нічого не значить. Рак не нарікає на те, що утопиться, — прокаркав він.
Серце Каспара стискалось від нестерпного болю, немов у ньому була рана чи розколина. Його друг Еммеріх зрадив його, це було ясно.
Не опираючись, він дав себе відвести.
Розділ восьмий
«Встати!»
Двері трохи прочинились, на підлогу впала одежа, а за нею загриміли черевики.
Сон відлетів од Каспара. Певно, було ще дуже рано, раніше, ніж завжди, бо в камері було майже темно; за загратованим віконним отвором бушував вітер і йшов дощ.
«Так-так!»
Біля Каспара щось заворушилось. Солома зашелестіла, і з неї піднялася чорна тінь. Широко розплющеними очима Каспар намагався розгледіти в темряві нового сусіда по камері. Хто б це міг бути? Невже це Себіш? Як міг потрапити сюди помічник лотерейного писаря? Тільки поступово у Каспара виринули спогади про минулу ніч, коли він, раптово прокинувшись, побачив, що двері камери, в якій він був замкнений уже протягом семи нескінченно довгих днів, зненацька відчинились і до неї увіпхнули якогось чоловіка, що голосно лаявся і протестував… чоловіка з вусами і голосом Себіша… або скоріше не чоловіка, а сновидіння, як здалося заспаному Каспарові.