— Прокляте свинство! — гаркнув Купш.
— Зупинитись! Шаровари вниз. Раз, два. три! Готово!
Адам швидко оцінював місцевість. Грязький битий шлях, оточений з обох боків заростями. над якими височить сплетіння оголеного гілля кленових дерев; за ними, вдалині, видніються дві низьких хатини. Може, одважитись? Може, вдасться втекти? Тлінний запах гнилі. який свідчив про те, що десь за кленами приховалося болото, примусив його завагатися. Чи трапиться йому ще така нагода? «Я рискну. Бувай здоров!» прошепотів він Каспарові і скочив у зарості, а потім щодуху побіг далі.
Каспар остовпів.
— Стій! Зупинись! — закричав Себіш. — Пане фельдфебель, осмілюсь доповісти, он один утік!
Капрал Вернер рвонув рушницю до щоки, але Купш наказав йому не стріляти:
— Ей, Фазан! Султан! За мною, за втікачем!
Обидва собаки величезними стрибками помчали, заганяючи Адама поперед себе. За ними, спотикаючись і важко дихаючи від напруження, біг червоний від гніву фельдфебель Купш. Тимчасом капрали оточили решту людей, загрозливо наставивши на них пістолети. Рекрутам наче стиснуло горлянки. Напружено вслухалися вони в шум. що долинав з гущавини. Собаки, певно, наздогнали Адама. Ось почулось гавкання, а потім голос Адама, що звучав, як тихий стогін.
Невдовзі після цього рибалка знову опинився серед рекрутів. Купш надів на нього ручні кайдани. Капрал Вернер з метою застережливості відрізав багнетом Адамові ще й гудзики од штанів і перерізав навпіл ремінь. Закований рибалка не міг чинити опору, і з ним робили, що хотіли. Каспар нахилився і підтягнув штани своєму другові попід руки.
— Можеш самого себе подякувати за кайдани, — глузував з рибалки Себіш. — Сумно, що ти до цього себе довів. Чи не так, пане фельдфебель?
Купш погодився з ним.
— А коли хлопець і надалі не підкорятиметься, то ми надінемо йому на пальці лещата,
Адам дивився на них, немов пропікав їх поглядом наскрізь. На його обличчі з’явився розважливий, майже погордливий вираз.
Анзельм і Зеекатц перешіптувалися один з одним: «Себіш повинен поплатитись за своє кепкування».
Рекрутів знову погнали. Тепер обидва собаки вже не були більше на поводках, а бігли собі вільно збоку.
Якщо хто-небудь з чоловіків уповільнював ходу або йшов не зовсім точно за переднім, то доги відразу заганяли його на призначене йому місце.
Кассель уже залишився далеко позаду. Загін рухався в напрямі до берега річки, де був розташований перевіз. Щоб дістатися до Цігенгайна, треба було переправитись через Фульду.
— Прокляття, я ж не вмію плавати, — сказав Себіш Фріцу Кляйнпаулю, з острахом наморщивши лоба. — Якщо тільки поромчик перекинеться… Так-так. от коли б я був таким, як наш товстун. Йому легко, він плаватиме і без бичачого пузиря.
Рюбенкеніг, на якого він натякав, задоволено засміявся, виблискуючи надутими щоками, коли Себіш спускався схилом і, дріботячи ногами, боязко підійшов до порома.
І худорлявий, посинілий від холоду Зеекатц дивився теж із задоволенням на нього. Підмайстер примостився біля Се-біша на останній лавці. По другий бік біля нього сів студент.
Під командою решта рекрутів швидко розмістилася на поромі. Навіть собаки лягли на дошках і мирно завиляли хвостами. Пором уже непомітно відчалив од берега і поволі рухався по воді. Тихий вітрець лоскотав обличчя подорожніх; маленькі хвилі, в яких виблискувало сонце, хлюпалися об пором. Переправа була б приємною, якби рекрути могли забути, що цим шляхом вони все більше наближаються до фортеці.
Коли досягли середини Фульди, Анзельм і Зеекатц подивились один на одного в тихій згоді і трохи піднялися з своїх місць. Пором захитався. Себіш, який, нічого не підозріваючи, клював носом, втратив рівновагу і шубовснув з несподіваним криком у воду. З річки почулися його хрипкі заклики про допомогу.
Купш та інші обернулися до останньої лавки, де поряд з пустим місцем так простодушно, як тільки можна було собі уявити, сиділи студент і підмайстер. Лиш тепер хтось звернув увагу на помічника лотерейного писаря, що, захлинаючись і спльовуючи, борсався у воді. Всі сміялися, лаялися і безладно кричали, перебиваючи один одного, собаки гавкали; потім доги за наказом Купша кинулися у хвилі, міцно вхопили Себіша, що мало не захлинувся, і притягли його до краю порома. Помічника лотерейного писаря витягли під загальний галас, і тепер він, тремтячи від холоду, стояв посеред рекрутів, змоклий до нитки, з розірваним сурдутом і без парика, бо той поплив за водою.
— Ей, захотів втекти, чи що? — запитав його Рюбенкеніг з невинним виглядом. — Що, тобі у нас не сподобалось?