Після бою
Повернулися до двору після бою хто лишився живий. Балакають про те, як загинули солдати в болоті. Не лають їх, а згадують сумно. Комусь треба було загинути. Он скільки полягало сіверців, коли б не найбільше за всіх. Загинув і одважний сіверець Фрол. Князя невідомо хто забив, бо знайшли мертвого. А Борис загинув від рук Василька. Зчепилися вони сам на сам, і Василько переміг. Микиту з псарями кінчив загін Старого, що прибіг з товариством в кінці бою.
В одчинену браму циганчук з парубками внесли поранених Яська, Самка, Марка, Ярему та декількох сіверців.
– Вони ще дихають, – сказав циганчук, кладучи поранених долі.
Нахилилася Дося біля поранених, допомагає дівчатам обмивати кров та перев’язувати рани. Ось лежать рядком Марко й Самко, лежать скривавлені, дихають важко. Поворухнувся Самко, розплющив очі, підвів голову, побачив Марка.
У дворі заходився всім керувати ватажок Старий. Зібрав усіх людей, сказав, що коли хто хоче тікати на чужу сторону, на нові землі, то він проведе безпечно.
Переглянув Старий поранених. Небагато їх таких, що житимуть. Самка з Марком хоч і поранено і втратили вони багато крови, а проте нічого. Сказав Старий, що довезе їх живих у степи, а там вони одійдуть, одужають. Зробили розбійники для них колиски з шкір та прилаштували їх на гарбі.
Ховали забитих там, де й в’язнів, у садку, в одній братній могилі. Не робили й трун. Нема часу думати багато над мертвими, коли треба рятуватися живим. Яська-музику та Ярему-коваля поклали рядком.
Запрягли вози, бо вже вечоріє, а за ніч треба далеко од’їхати звідціль, щоб не гналися, бува, за ними.
Усі на возах. Зараз рушати. Але біля одного воза зібралася купка людей. То прощаються Василько й Дося з Григором та сліпою Ориною. Вони порішили лишитися отут, щоб не кинути напризволяще поранених. А панська кара їм не страшна. Потішають вони Досю, кажучи, що колись і вони приїдуть на вільну землю. Плаче гірко Дося, важко їй розлучитися з Ориною, що була їй за сестру й за матір.
Рушила валка з двору, а позад неї на берлині їхав пан з рубцем над лівою бровою, оточений вершниками. На гарбі, де висіли дві шкіряні колиски, сидів розбійницький куховар Квасок, нахиляючись над пораненими бурсаками та прикладаючи до ран цілющі трави. А одважний циганчук, удаючи панського прикажчика, керує валкою.
За тих часів такі валки не були дивом, бо пани менджували кріпаками, мов товаром, а тому всі були певні, що дійдуть безпечно на вільну землю.
На чому закінчилося
На другий день пролунали дзвіночки, і в розчинену браму двору в’їхав тарантас, а на ньому військовий пан, оточений вершниками. На майдані стояли солдати з Глухова.
Гукав отой пан біля порожнього будинку, щоб хто вийшов до нього. З’явився Фрик, що никав у садку. Пан сказав, що він – капітан-справник, і наказав зібрати всіх кріпаків. Але Фрик тільки посміхався і нічого не відповідав. Побачив капітан, що той божевільний, звелів своїм вершникам, щоб вони пошукали когось у дворі. Привели вершники до пана трьох старих дідуганів-прислужників, що сховалися були на печі в пекарні. Глухі дідки не сказали нічого панові, бо нічого не знали.
З’явився Григор, перебраний у селянську одежу. На запитання капітана одповів, прикинувшись дурнем, що тутешній пан продав усіх людей другому панові. Хто тут з ким бився, він не знає, – мабуть, якісь розбійники, бо й його поранили в руку. А він отут із сліпою дівчиною ходить біля поранених.
Увійшли солдати в двір і розмістилися на чорному дворі, а начальство – в панському будинку.
Григор, прислужуючи панам, довідався, що сюди прибуде новий пан. А після того капітан записав, які є живі душі, тобто Григора, трьох дідків та кількох поранених.
Через кілька днів приїхав новий пан. Дивувався, що так мало лишилося душ в оцьому маєткові. А згодом пригнав своїх кріпаків із свого маєтку, з-за Чернігова, розселив їх у покинутих дворах і почав порядкувати.
А з німцем Фриком сталося таке диво, що він, побачивши справжнього пана, забалакав так, нібито й не був божевільний. Хитрий німець! Це було злякало Григора; він подумав, що управитель укаже на нього панові, як на верховода, але німець мовчав, і Григор заспокоївся.
Новий пан не так катував своїх кріпаків карами, як роботою. Почав з того, що геть розкидав стіни двору й будинок, а собі збудував другий, ближче до села. А на тому місці, де були поховані забиті, утворилося сільське кладовище.
Григор одкупився на волю за гроші з патериці ченця Аники та побрався зі сліпою Ориною. Жили вони вкупі зі старим млинарем, орендували в пана млина, та ще Григор збудував кузню і кував, працюючи ще довгі роки. Жили вони з Ориною лагідно, мали двох дітей.