Килимок і капелюх були нашими тореадорское приладдям. По дорозі ми ще вирізали з ліщини дві шпаги. Ми були в повній бойовій готовності.
Ми йшли і співали арію з опери «Кармен»:
«Торі–Адор, сміливіше–ееее в бій, лихо–Адор, лихо–Адор…»
Ми співали і ще не знали, що нас чекає.
Небо було синє–синє, справжнє іспанське небо.
Погода — сама підходяща для бою биків.
Ми погнали своїх корів на край вигону, туди, де ставок, — подалі від людських очей.
— Віджени свою Маньку кудись убік, щоб не заважала, — сказав Ява, — і давай починати.
Я не став сперечатися. Тим більше, що Манька у нас дуже нервова: їй краще не бачити бою биків.
Ява поправив на голові капелюх, підтягнув штани, взяв мій килимок, зітхнув і, пританцьовуючи, на носках став підходити до Контрибуції. Підійшов до самої її морді і почав розмахувати килимком у неї перед очима. Я затамував подих — зараз почнеться…
Контрибуція спокійно щипала траву.
Ява замахав килимком ще сильніше. Контрибуція не звертала на нього ніякої уваги.
Ява хльоснув її килимком по ніздрях. Контрибуція тільки відвернула морду.
Ява роздратовано крякнув і ще раз щосили хльоснув її килимком. Контрибуція, ліниво переступаючи ногами, повернулася до Яви хвостом. Ява знову забіг вперед і почав пританцьовувати.
Через півгодини він сказав:
— Вона до мене просто звикла, любить мене. А ну давай ти! Через годину, захекавшись, я сказав:
— Якась дохлятина, а не корова. Шкода, що моя Манька безрога, я б тобі показав, що таке справжня корова.
За справу знову взявся Ява. Він час від часу змінював тактику: то підходив до корови потихеньку і несподівано бив килимком, то підлітав з розгону. Те забігав збоку. Але Контрибуція вперто не приймала бою.
Чуби у нас змокли, килимок нервово сіпався в руках — здавалося, що Цюця, Гава і Рева от–от загавкають. А Контрибуція — хоч би що.
Один раз тільки, коли Ява схопив Контрибуцію за вухо, вона з докором глянула на нього своїми сумними очима і сказала:
«ММУ–у!»
В перекладі з коров'ячого це, очевидно, означало: «Ідіть, хлопці, звідси. Не чіпайте менеперекладі з коров'ячого це, очевидно, означало: «Ідіть, хлопці, звідси. Не чіпайте мене »..
Але ми вчасно не зуміли зрозуміти її.
Хекая, ми стрибали біля неї, викликаючи на поєдинок. Яві було соромно переді мною за свою Контрибуцію, це я бачив.
Нарешті розлючений Ява крикнув:
— А ну дай їй, дай їй, Павлуша, гарненько! Що, боїшся? Ну, так я сам!
Він розмахнувся і брикнув Контрибуцію ногою в бік.
І раптом… Раптом я побачив Яву десь високо в небі. І звідти, з неба, почув його відчайдушне верескливе:
— ВВА–ввай!
Він почав бігти, по–моєму, ще в повітрі. Тому що, коли ноги його торкнулися землі, він вже щосили мчав до ставка. Я кинувся; за ним. Це було наше єдине спасіння. Ми з розгону влетіли в ставок, здіймаючи цілі фонтани води і бруду. Зупинилися тільки вже десь на середині.
Те, куди ми влетіли, ставком, чесно кажучи, назвати можна було лише умовно. Колись тут дійсно був великий ставок. Але він давно пересох, забруднився і перетворився на звичайну калюжу. У найглибшому місці нам було по шию. Саме в цьому місці ми зараз і стояли.
Контрибуція бігала навколо калюжі і мукала на нашу адресу якісь свої, коров'ячі прокльони. В калюжу лізти вона не хотіла. Вона була гидливою, акуратною коровою.
Ми стояли й мовчали.
Дно ставка було мулисте, топке, вода — брудна, каламутна і смердюча.
Довго ми стояли тоді з Явою в цій брудній калюжі. Півгодини, не менше, поки Контрибуція не заспокоїлася і не відійшла. Вона ще виявилася дуже людяною і благородної коровою. Тому що підкинула тореадора Яву НЕ рогами, а просто мордою. І коли ми нарешті вилізли з калюжі, нещасні й брудні, як поросята, вона і словом не нагадала про наш недоброму до неї відношенні. Ми залишилися з нею друзями.
Ява після того не тільки ніколи її більше не вдарив, але завжди пригощав цукерками, які давала йому мама.
Ось така історія вийшла у нас з контрибуцією.
І тепер, коли ми, скрушно зітхаючи, засипаємо наше невдале метро, Контрибуція визирає з корівника і співчутливо дивиться на нас. І нам навіть здається, що на очах у неї сльози. Дорога Контрибуція! Яке в тебе велике і ніжне серце! Ти єдина розумієш і жалієш нас. Спасибі тобі, корова!
— Ще не закінчили, архаровці? — Несподівано пролунав ззаду дід Варава.
Ми втратили пильність — і ось покарані.
Попереду стіна свинарника, з боків густою бур'ян, ззаду дід Варава. Бігти нікуди. Ми завмерли на корточках — як курчата перед шулікою.