Закриваю підручник і кажу Яві:
— А ну повтори!
Ява дивиться в небо і починає:
— Суфікс «чик», а не «щик», який позначає професію, пишеться після де, ТЕ… зе… зе… — І по очах видно, що думки його десь далеко–далеко, в лісі чи на річці, серед галасливих очеретів, де хлюпоче риба, і крякає в заростях дика качка. — Зе… зе… де, ТЕ… зе… тьфу! — Ява не витримує: — А ну давай ти!
Я теж закочував очі і починаю бубоніти:
— Суфікс «чик», а не «щик» пишеться, коли основа закінчується на зе, де, ТЕ, се… се… се… — Далі цього чомусь не йде.
Я починаю спочатку, але знову не виходить. Тоді я трохи прочиняю підручник (палець мій завбачливо закладено на потрібній сторінці) і намагаюся зазирнути.
Але Ява не дає:
— Ні, ні, не підглядай. Ти на пам'ять.
На пам'ять у мене не виходить. Розкриваємо підручник і знову читаємо. Поки читаємо — все в голові. Закриємо — як вітром видуло.
— Ось заноза! — Сердиться Ява. — Якихось п'ять літер — і ніяк не запам'ятаєш. Коли пишеться «щик», легко — в усіх інших випадках, хоча таких випадків мільйон. А тут всього п'ять буквочек, після яких «чик», — і хоч ти трісни… Слухай, знаєш що — давай придумаємо на ці п'ять букв слово. Слово велике — його відразу видно, а буквочки, як комашки, маленькі, хіба їх запам'ятаєш.
Мені ця ідея сподобалася, і ми починаємо складати слово.
— «Же–ле–зо», — каже Ява.
Прекрасне слово, але «л» заважає (нікому воно не потрібно), і нема «д», «т», «с» — більшої половини букв.
— «Ді–вер–сант», — кажу я.
— Чудове слово, ще краще, ніж «залізо», але куди ти дінеш «в», «р», «н», і як ти замість них вставиш «ж» і «з»?
Мучилися ми довго. Які тільки слова не брали! І «дот» і «динаміт», і «жовток», і «парасолька», і навіть «дизентерія». Всі вони були невідповідні.
— «Же‑таки… жест»… — задумливо тягну я.
— А зе і де куди накажеш всунути?
— «До–о-лжность», — бурмоче Ява.
— Зе нету в твоїй «посади». І ли тут, ни. Не проходить така «посаду».
— А ну її в болото! — Сердиться Ява.
— «Бо–ло‑то», — бурмочу я. — Тьху! Так і з глузду з'їхати можна!
— Слухай, — роздратовано каже Ява, — а хто сказав, що обов'язково потрібно тільки одне слово? А якщо два коротеньких? А ну, які там букви?… Де, ТЕ, зе, се, ШЕ… Значить, так… Де, ТЕ… де, ТЕ… Ну, так про що розмова? Де, те — це «діти». Ясно. Далі що там? Зе, се, ШЕ… се… се… ШЕ. «Са… жа»… «Са–жа»… «Діти», «сажа»… Залишається зе… зе… за… «Діти за сажею». Все… Готово.