Мов дідько той, за ґратами, – та й що ж?
Потримай же, о Жоро, мій старенький,
Та все ще елеґантний макінтош!*
Пісеньку Обормоти нагородили оплесками.
Тут вони, до речі, згадали про вантаж, але Бендер заспокоїв їх, сказавши, що в цьому клопоту не буде: вантаж негайно буде доставлений сюди. Втім, коли великий комбінатор подзвонив у порт, усі відчули деяку стурбованість. Справа в тому, що, як на гріх, вантажники застрайкували, і в порту творилося чортзна-що. Це було навіть несподіванкою для Бендера. Він почав дзеленькати по всіх усюдах, і швидко все з'ясувалося. Біля пірса стояв рефрижератор з Ґалардії*, який належалося завантажити маслом і ковбасою. Саме масла і ковбаси давно вже не бачили полиці одеських крамниць. Можливо, ця обставина і викликала серед несвідомих портовиків заворушення, коли раптом прийшло розпорядження відправити до дружньої Ґалардії усяке їстиво. Вважати, однак, це причиною заворушення – таке могло спасти на думку лише громадянам з куцою свідомістю. Справа полягала, насамперед, у недостатній ідеологічній роботі серед портовиків, що пізніше і відзначило бюро обкому партії у своєму рішенні з цього питання, зобов'язавши портову партійну організацію створити серед вантажників двадцять гуртків підвищеного типу з вивчення історії партії.
Але поки там що, а сорок валіз Обормотів сумно лежали в нутрощах «Св. Марії Маґдаліни», і цьому треба було запобігати.
– Який усе ж прояв несвідомости! – украй здивовані цим, не вгамовувалися Обормоти.
– Я вже казав, сеньйори, що й сонце має плями, – вважав за необхідне якось підтримати престиж Країни Чудес великий комбінатор.
– Така аналогія не виправдує стан речей, – сказали Обормоти і потиснули руку великому комбінаторові.
– Втім, не будемо турбуватися, – зауважив той, – чемодани ввечері будуть тут... скільки, ви сказали?
– Сорок.
– Сорок чемоданів увечері будуть тут, – ще раз авторитетно ствердив Остап Бендер. – А зараз, щоб не сумувати, поїдемо разом на будівництво, де я пращею виконробом.
– О! – сказали Обормоти.
– Джентльменам, мабуть, спало на думку, що Остап Бендер байдикує? – кинув погляд великий комбінатор. – Але сеньйори забувають, що ми живемо в країні, де «хто не працює, той не їсть»*.
– Ми сказали «О!», щоб висловити своє захоплення, що така людина очолює будівництво, – зважали за потрібне пояснити Обормоти.
– Не шкодуючи живота свого, як казали в старовину, – натис на акселератор великий комбінатор. – Не треба овацій, сеньйори, – додав він м'яко.
Коли остапбендерівсьний ЗІМ, ледь чутно скрипнувши гальмами, підкотив до будівельного майданчика, там уже чекала комісія для прийому чергового нового будинку. Бендер недбало тицьнув руку двом-трьом членам комісії і, кинувши «почнемо», піднявся по сходах до головного парадного і встромив ключ у замок... За ним цуциками побігли члени комісії. Обормоти клацнули фотоапаратами. Пізніше вони мали деякий клопіт з визначенням на фото «верх» – «низ», як вони його не крутили.
Головний парадний вхід був чудовий. Гранітне облицювання з країнчудесівськими атрибутами вгорі неперевершено підкреслювало простоту архітектурних ліній будови в цілому. Але найхарактернішою особливістю головного парадного було те, що головне парадне не було головним парадним, а багато оздобленим туалетом громадського користування. В цьому й полягав, так би мовити, невеличкий секрет архітектурного задуму. Цілком природньо, комісія була в захопленні.
Висадивши двері у двох-трьох квартирах (бо якогось дідька зіпсувалися замки), оглянули й квартири. Все було зроблено охайно, міцно і в модерному стилі, якщо не зважати на окремі огріхи: батареї опалення чомусь були під струмом. Це виявилося, коли хтось торкнувся металу. При спробі відірвати невдаху від батареї довелося всім станцювати буґі*. Танок набрав такого паленого темпу, що підлога не витримала, і всі опинилися поверхом нижче.
– Дрібниці, – недбало кинув Бендер згори. Він спостерігав танок осторонь, обачно не взявши з ньому участи.
– Дрібниці, – погодилися члени, важко хекаючи і струшуючи пил.
На біду, голові комісії забажалося покататися в ліфті. Але тільки-но він натис кнопку, як ліфт, мов обірваний, полетів униз, а потім оскаженіло рвонувся догори. Незважаючи на лемент пасажира, він метлявся від першого до останнього поверху доти, аж поки, набравши майже космічної швидкості, не пробив, мов промінь лазера, стелю і зник з очей. Усі кинулися на горище, далі на дах, і тільки звідти побачили ліфт, що, неушкоджений, стояв на даху сусіднього будинку, куди він за законами балістики перелетів. Голова привітно помахав їм рукою, всі крикнули «Ура!» і помчати вниз по сходах, загубивши по дорозі одного члена, який необачно вхопився за поручень, зламав його і, проминувши кілька поверхів, опинився одразу на першому. Коли всі, нарешті, зійшлися докупи, цілі й неушкоджені, жартам і дотепам не було кінця.