Раптом Обормоти побачили високу, елеґантно вбрану, молоду особу жіночої стати, яка щойно ввійшла до залі, недбало кинувши маленький плащик гардеробникові. Їх сп’янілі очі зразу облапили струнку постать красуні, і всі троє облизали язиком пересохлі губи. Це, безперечно, було дещо! Знефарблене пероксидом пишне волосся виграшно відтінювало трохи смагляве обличчя з зеленими, мов у кішки, очима і яскраво-червоно нафарбованими устами. Синій джемпер туго обтягав гострі груди, а коротенька спідничка відкривала стрункі голі ноги. Так, це, безперечно, було дещо! Здається, ще ніколи Обормоти не докладали стількох зусиль, щоб домогтися знайомства з жінкою.
– Тата, – назвала себе нарешті дівчина після трьох обормотівських невдалих атак.
Стіни Ієрихона впали*!
Тепер усі троє закрутилися біля чарівної одеситки, не випускаючи її з поля зору і відкривши вогонь одразу з усіх гармат.
Неприступна на перший погляд, Тата під таким шаленим натиском швидко капітулювала, погодившись навіть на променад. З тої причини Обормоти вирішили змитися, залишивши потай Остапа Бендера, який був дещо зайвий у такій справі. Отже, захопивши в полон дівчину, близнюки тихенько ушилися з ресторану, де все пішло вже догори кандибобером. Тата гукнула таксі, і компанія покотила темними вулицями міста.
– Є пропозиція продовжити! – перейшов у наступ старший Обормот.
— Згода! – крикнули молодші, зрозумівши задум.
— Я проти! – заперечила Тата.
– Відхилено! – загорлали брати і, зупинивши таксі, кинулися до «Гастроному».
– Тепер куди? – спитала дівчина.
— До вас.
– Не вийде.
— Чому?
— П'яні мужики надто нахабні.
— А ми будемо тихенькі-тихенькі!
— Слово?
– Заприсягаємось! – звели очі догори Обормоти.
– Ну дивіться, а то раз-раз, і ваших нєт! – як кажуть в Одесі.
Повилазили десь на околиці міста. Червоний вогник таксі блимнув і зник за поворотом. Навколо стояла таємнича тиша, яку іноді порушували лише хрущі, вдаряючи то одного, то другого по лобі.
– Тс-с! – приклала до уст палець Тата, зупинившись біля маленького будиночка.
Навантажені пляшками і пакетами, Обормоти слухняно дочимчикували за нею темними алеями старого саду. Дівчина відімкнула двері і пропустила гостей. Спалахнуло світло. Від скромно обставленої кімнати повіяло затишком. За мить у келихах запінилося шампанське, і загриміла радіола. Вихилили. Налили знову і знову вихилили.
– Е, ні, так не піде, я не питиму нарівні! – запротестувала Тата. – Ви мужчини, а я дівчина. Крім того, я вже п'яна. Бачите? хилюсь.
– Протест прийнято! – погодились Обормоти. – Ми зробимо вам коктейль з лимонаду і шампанського.
Потай брати молили Бога, щоб дівчина скорше сп'яніла, і тоді... Що – тоді, ніхто з них до ладу не знав, тим більше, що це була країнчудесівська сторона, і хтозна, як тут поводитися з жінками. Принизити ж себе в очах дівчини вони не бажали.
За жартами минав час, а справа не посувалася. Обормоти сиділи, мов на голках, вперше з житті неспроможні собі зарадити. Атмосферу розрядила Тата, і з того все почалося.
– Зіграємо в дурня, – кинула вона колоду карт на стіл.
– На інтерес?
– На роздягання, так цікавіше.
Стасували раз, стасувати вдруге, і якось так уже пішло, що далі краваток Обормотам роздягатися не довелося. Зате бідолашна Тата раз по раз змушена була щось з себе стягати. Мабуть, Обормоти грали напрочуд майстерно, чи просто таланило, бо скоро Тата позбулася останнього атрибуту свого туалету.
– Годі, я втомилась, – кинулася вона на канапу, закривши очі і прийнявши позу, зміст якої сумніву не викликав.
Обормоти витріщили очі. Не від хвилювання, а скорше – захоплення. Лінії Татиного тіла були неперевершено витончені, і власниці їх могла б позаздрити перша-ліпша голівудська красуня. Що стосується пупка і того, що йшло далі, нижче нього, то тут можна було цілком очманіти, що й сталося з Обормотами. На цьому ми скромно опускаємо завісу.
Переживши таку божественну ніч, Обормоти ходили очманілими цілих три дні, а коли, нарешті, очуняли, то схопилися за кишені, та – ба! Усі коштовності, які вони передбачливо носили завжди при собі – мамині перлини і таткові золоті дрібнички – мов вітром здуло. Не треба було багато гадати, який саме вітер те зчинив, і обурені Обормоти вилляли свої жалі Бендерові.
–Безнадійна справа, – вислухавши їх нарікання, зробив висновок великий комбінатор.
– Це Тата! Її робота! – твердили своє скривджені брати.