«ЩОДЕННИК ОБОРМОТІВ»
Зробивши таку велику справу, всі троє полегшено зітхнули, згадавши тільки тепер і за обід, і за родичеву адресу. Початий так вдало день дещо спохмурнів надвечір, ну достеменно як львівська погода! Справа в тому, що Індколп'ята Обормота вони так і не відшукали, а не відшукали з тої простої причини, що... Треба сказати, сусіди виявилися такими мовчазними, що обценьками з них нічого б не витяг* – сусіди Індколп'ята. Був будинок, була квартира, а от Індколп'ята не було, і Обормоти нічого не могли второпати, бо сусіди мовчали, аж поки якийсь обмазюканий коваль не відрубав, що 1ндколп'ята давно підібрали Органи. Ковалева стилістика граматично була такою кострубатою, а лексикон такий нецензурний, що політичне обличчя коваля вирізьбилося одразу.
Обормоти засмутились: до Обормота-мазепинця тепер притулився ще один непевний родич – Індколп'ят Обормот, і цього не обминеш у жодній анкеті. Нарешті – що робити далі? За Львів нема що й думати. Хоч-не-хоч, а тра пробиватися на провінцію. Знову ж – куди? Поки книгарня не зачинилася, кинулися за мапою. Розклали. Всебічно обнюхали. Зором уперлися в кожний райцентр. Перезирнулися, і кожен пальцем тицьнув у кружечок з написом «Калуш». Чому? Бо там знамените калуське пиво, і це вже щось, а не якийсь там зафайданий Перегінськ*. Ось чому так і склалося, що наступного дня калушани поставили очі в слуп*, побачивши на вулицях міста трьох Обормотів.
Поява в Калуші трьох арґентинських сеньйорів в елеґантних костюмах викликала справжню сенсацію. Наслідком цієї сенсації було те, що першого ж базарного дня дурні баби відмовилися приймати країнчудесівські гроші: у Львові, мовляв, вже американські доляри. Покупці трясли гаманцями, підносячи ціни, та даремно: кляті баби нахабно сміялися в очі, загороджуючи, мов квочки, зв'язаних півнів, купи яєць та все інше. Полковник Комаринець був змушений навіть підняти по тривозі свій полк, що стояв тоді на всяк випадок у місті. Та дарма. Дурній бабі скільки не кажи «кошено», вона все ж пищатиме «стрижено». Все це, безперечно, не віщувало нічого доброго, і, боячись повстання, полковник тримав солдат напоготові: кожен одержав боєкомплект з пляшки горілки і трьох протитанкових ґранат. Для більшої певності полковник запросив зі Станіславова* три танки Т-34, п'ять самоходок і чотири «катюші». Звичайно, Обормотам і на думку не спадало, що вони підірвали торгівлю в місті і були причиною такого заворушення. Це зайвий раз стверджує факт, на якій невидимій ниточці все белембається на цьому химерному світі.
Короткочасна депресія торгівлі в місті викликала, природньо, фінансовий дефіцит: не маючи грошових надходжень, банк припинив платежі. Підприємства не одержали кредиту, службовці – платні. Це було в мініатюрі те, що іноді буває в загальнодержавному масштабі. Звичайно, треба було негайно виявити причину цього всього. Що тут діє ворожа рука, можливо, навіть якоїсь іноземної держави – в цьому у калуського начальника Органів, Філатова не було жодних сумнівів. Біля Тужилова виявили підозріле гніздо шершнів, закинуте, очевидно, ворожим літаком. Шершнів негайно забрали на експертизу: чи не затруєні вони, часом, чумою, чорною віспою, холерою і тифом? Було проведено арешти – в Тужилові, Голині, Довгій і Яворівці*. Слідство провадив сам Філатов. З трьохсот арештованих двісті дев'яносто дев'ять визнали себе винними в шпигунстві, диверсіях та інших страхітливих злочинах. Винятком була лише одна старезна баба, яка раптово дала дуба, не дочекавшись викриття, тому не можна було точно встановити її вини.
Про наслідки слідства Філатов одразу ж повідомив станіславівське «цабе» – Костенка, який наказав негайно вивезти мешканців Яворівки, а саме село ліквідувати і на мапі більше не зазначати.
Ось яку колотнечу зняли Обормоти в Калуші. Звичайно, Органи не були б Органами, а Філатов не був би Філатовим, коли б повз увагу їх пильних очей пройшло те, що троє елеґантно вбраних сеньйорів вештаються вулицями міста, і скоро троє близнюків стали перед грізними очима калуського «цабе».
– Хто? звідки? коли? де? – були перші питання.
Звичайно, якби Філатов знав, що перед ним стоїть триголова причина калуської колотнечі, ніхто ніколи б не довідався, де навіть обормотівська могила. Але. Філатов цього не знав, не здогадувався, як не знали й не здогадувалися самі Обормоти. Отже, старанно перевіривши обормотівські папери, всебічно обнюхавши. їх власників і прочитавши їм певну мораль – як, де і про що говорити, грізний шеф місцевих Органів витурив близнюків, наказавши зразу ж двом аґентам у пильно стежити за арґентинцями.