Оскільки шофер був обкомівський і дисципліну знав, то, щоб часом не зірвати такий важливий захід, як мітинґ, й не дістати прочухана від начальства, їхав на першій швидкості, даючи таким чином виголошувати промову і одночасно виграючи час. Ось чому одесити дістали можливість бачити й чути Обормотів на Дерибасівській, Мерінґа й Молдаванці.
Обормотам упало в вічі, що одесити геть усі шпацірують* у рожевих окулярах. Згодом це вже їх не дивувало. Усі шановні громадяни Країни Чудес носили рожеві окуляри за вказівкою згори. Вони не знімали їх навіть лягаючи спати, щоб бачити рожеві сни.
Від такої сили вражень тієї ночі Обормоти майже не спали. Добравшись до готелю, де для них було заброньовано номер, Обормоти, пробазікавши усю ніч, заснули на якусь годину десь аж над ранком. Перше питання, яке вони собі поставили після сніданку, було: де Роза Шаланда? Під час учорашньої метушні вони десь випустили її з поля зору. Що там не кажи, а молодичка була приємною, опріч того – добре знала Одесу, отож при нагоді могла бути корисною. Ось чому Обормоти кинулися на її розшуки. Але скільки вони не шукали, куди тільки носа не встромляли – Роза Шаланда зникла, мов не було. Вештаючись містом, вони якось забрели до порту і тільки-но розташувалися під тентом якоїсь забігаловки, щоб випити по гальбі пива*, як біля них, чемно попросивши дозволу, сів приємний на вид чолов'яга. Очевидно, він належав до тої категорії людей, які досить швидко контактуються у будь-якому товаристві, тому не минуло й двох хвилин, як незнайомий зумів уже якимось чином приєднатися до бесіди близнюків і навіть скласти собі уяву про їх турботи. Все це, природньо, примусило Обормотів відрекомендуватись незнайомому, і незнайомого – Обормотам.
– Остап Бендер, – скромно відрекомендувався він.
– Той самий? – здивувалися Обормоти.
– Саме він.
– Але ж...
– Не треба, – м'яко перебив їх Бендер, – не треба промов, джентльмени. Я знаю, що ви хочете сказати. Але фінал «Золотого теляти» це, м'яко кажучи, підтасовка фактів. Саме так. Це не остадбендерівський фінал.
Обормоти нашорошили вуха.
– У вашій особі, джентльмени, очевидно, я бачу заморських ділків, тому відкинемо таємниці. Так, дійсно, зірвавши такий куш, я хотів дременути за кордон, але, вчасно схаменувшись, я зробив висновок, що для Бендерів досить місця і тут, від Москви до Владивостока. Якщо сидять Бендери нагорі, то чому б їм не сидіти і внизу? Прошу пробачення, це, здається, трохи пахне політикою, а я людина делікатна і не люблю нею бавитись. Отож залишімо всяку аналітику осторонь. Отже, зробивши такий висновок, я купив собі на Ланжероні дачку типу «фантазія» і не зчувсь, як обріс приятелями від прокурора до обкомівських тузів. Гроші, джентльмени, це той таран, який пробиває стіни найміцнішої фортеці. Тепер я з усіма на «ти» і маю право плескати по плечах, кого хочу. Мотя, коньяк КВ* на мій рахунок... Прошу, джентльмени... Ваше здоров'я!.. Бачите цю штуку, джентльмени?
Остап Бендер дістав з кишені сталінського кителя червону книжечку і підніс догори.
– Ні, ні, не треба промов, джентльмени, і, будь ласка, без овацій. Ця книжечка варта ста томів, як казав наш незабутній вождь*. Це – панцир, всюдихід, самоходка і «Катюша». Так, так! Вступаючи до партії, я мав п'ять найавторитетніших рекомендацій, хоч треба було дві. Я, звичайно, не творю собі жодних ілюзій, і кар'єра мені потрібна до певної межі, не далі. Я, як ви знаєте, великий комбінатор і беру від життя все, що мені в даний момент необхідно. Я не політик, і якщо я зробив цей хід конем, то це питання тактики, а не принципу, як казав вождь. Ваше здоров'я, сеньйори!..
Остап Бендер вихилив фужер і поклав до рота цукерку. Великий комбінатор був величний, як ніколи!
«Ну, – подумали Обормоти, – як же повинна була зміцніти партія, якщо до її лав вступив сам Остап Бендер!»
– Тепер, що стосується Шаланди, яку ви шукаєте, – провадив далі великий комбінатор. – Я не помилюся, коли вам скажу, що ви її більше не побачите.
–???
– Вона, мабуть, уже... – схрестив Бендер чотири пальці.
–???
– Ну, це цілком зрозуміло. Вешталася десь по заграницях хтозна-скільки, де і з ким. П'ятдесят восьма, безперечно.
–???
– Українська п'ятдесят четверта*, – додав великий комбінатор. – Втім, зараз перевіримо. Я маю з Органах декого. Пройдемо до автомата. Правду кажучи, ви мені імпонуєте, і я зроблю для вас цю послугу.
Бендер набрав номер.
– Хеллоу, – постукав він по трубці. – Кокадзе? Це Бендер. Мг. Слухай, кацо, ти випадково не поцупив сьогодні одну сеньйору з «Марії Маґдаліни»? Роза Шаланда. Мг. Так. Зрада батьківщини? Ну-ну. Питань більше немає, будь здоров. Привіт сім'ї.