Це й був вулкан Петекатепопль.
Позаду лишився важкий шлях, але особливих пригод дорогою не трапилося. І от вони на місці.
— Треба шукати печеру, — сказав Енелолик. — Ви тут посидьте, а я піду в розвідку.
Підніжжя вулкана Петекатепопль було вкрите лісовими хащами. І Енелолик одразу зник з їхніх очей.
Якийсь час вони мовчали.
Бездіяльне мовчання давало змогу придивитися один до одного. І Кося з Кольком уважно розглядали Уфу.
«А вона таки симпатична», — подумав Кося і зиркнув на Колька. Колько усміхнувся. Він подумав те ж саме.
Хлопці хотіли щось сказати, та не довелось. Бо несподівано задвигтіла земля, загуркотіло, блиснуло і…
Розділ 10
У печері
Зненацька їх огорнула хмара чорного диму, вони перестали будь-що бачити. І тут хтось їх підхопив і кудись поніс.
Коли дим розсіявся і вони оговталися, то побачили, що лежать у величезній печері, стіни якої казково виблискують барвистими дорогоцінними камінцями.
Краса була неймовірна.
Але не ця краса вразила Уфу, Косю й Колька.
А вразило їх те, що посеред печери сиділи вкупочці і дивилися на них Михайлик Ведмеденко, Вірочка Вивірчук, Раїска Мняу та Енелолик. Не лише цілі, живі і неушкоджені. А ще й у прекрасному гуморі, усміхнені й веселі.
— З благополучним прибуттям! Здоровенькі були! — дзвінко вигукнула Раїска Мняу, — А ми вже познайомились. — І вона кивнула на Енелолика.
— І про Уфу все знаємо, — поважно сказав Михайлик Ведмеденко.
Кося й Колько розгублено перезирнулися.
— А… А Жахоб’як? — спитав Кося.
— Та! — махнула лапою Раїска. — Ховається десь. Соромиться.
— Що-о?!
— Ой! Та ви ж нічого не знаєте! — вигукнула Раїска. — Авжеж. Ви ж рятувати нас прибули, сказав Енелолик.
— А що — не треба? — розкрив рота Кося.
Раїска винувато закліпала віями:
— Та спасибі, звичайно, але… Нам нічого не загрожує.
— Як?!
— Розумієте, виявляється, нас викрали тільки для того, щоб ми погралися трохи з Жахоб’яком. Він ще дитина, як ми, і дуже нудиться в самотині. Але такий сором’язливий, що сам не може знайти собі товариства. Ніяковіє. Вважає себе дуже негарним і страшним. Чудило!
— А хто ж вас викрав? — спитав Кося.
— Тато Жахоб’яка. Дракон Вулканович. Він працює у Петекатепоплі кочегаром. Дуже симпатичний дядечко. Хоч і дракон. Вони з породи драконів-вулканонів, що живуть у вулканах і харчуються лише горючим камінням, нічого живого не їдять, у рота не беруть.
— Тю! А ми… І наших інопланетянських гостей підпрягли…
— Ні-ні! Ми ніяких претензій не маємо. Ми з радістю! — вигукнув Енелолик.
— Правда-правда! — підхопила Уфа.
— Нам цікаво знайомитися з вашою планетою, так би мовити, у дії, — усміхнувся Енелолик.
— Ну, раз цікаво, то клич, Раїско, Жахоб’яка швидше! — сказав Кося. — Нічого йому ховатися. Хай подивляться космічні прибульці, які в нас дракони. Та ми й самі ще не бачили.
— Давай клич! — підхопив Колько.
— Жахоб’яче! — загукала Раїска Мняу. — Біжи сюди мерщій! З тобою познайомитися хочуть.
Якусь мить було тихо.
Аж от задвигтіла земля, запахло смаленим і у печері з’явився невеличкий дракончик. У коротких штанцях, у барвистій маєчці з іноземним написом і в сандалях на босу ногу. Очі великі, банькаті. Ніс кирпатий, облуплений. Губи товсті. Але загалом симпатичний і зовсім не страшний. Став оддалік, рота лапою прикриває сором’язливо.
— Здрастуйте! — привітався стиха. — Вибачте, у мене вогонь з рота. Вам, може, неприємно… — І зашарівся, у землю втупившись.
— Та чого там неприємно, — сказав Кося. — Подумаєш! — І перший підійшов знайомитись. А потім і всі по черзі підійшли до Жахоб’яка, потиснули йому лапу, познайомилися.
— Дуже симпатичний! — мовила Уфа. — Жаль, що у нас на планеті нема драконів.
— Зате у нас велетенські жаби є, хвостаті й восьмилапі. Теж симпатичні, — сказав Енелолик.
— Цікаво, — сказав Жахоб’як. Тоді часто-часто закліпав і, опустивши голову, тихо мовив:
— А мо, пограємо у щось?
— Я не проти, — сказав Енелолик.
— І я! — сказала Уфа.
— Давайте! Давайте! — підтримали Кося, Колько й Михайлик.
— Тільки у двір вийдемо. Бо тут не розгуляєшся, — сказав Жахоб’як.
Розділ 11
Дракон Вулканович вибачається
Майже годину гасали вони по схилах Петекатепопля. Гралися і в піжмурки, і в квача, у гилки.
І тут раптом Кося згадав тата. І його слова про вуха…
— Ой! — зойкнув Кося. — Слухайте! Там же наші батьки хвилюються, шукають… А ми…
— Ой! Справді! — схопилася лапами за щоки Раїска.
— Ой-ой-ой! — схопилася за голову Вірочка.
— Хоч би попередити якось, що з нами все гаразд, — почухав лапою потилицю Михайлик.
— Що попереджати… Треба вертатися, — зітхнув Кося.
— Слухайте, а давайте всі разом — до нас! — вигукнула Раїска. — І Уфа, і Енелолик, і Жахоб’як!
— Ой! Правильно! — вигукнула Вірочка. — Дівчатка будуть такі раді!
— І хлопці! — сказав Колько.
— І батьки, й учителі, — докинув Кося. — У нас вони всі добрі. Якщо й гримають, то тільки з виховною метою.
— Але далеко, правда, — зітхнув Колько. — Якби був якийсь транспорт… Бо я так повільно бігаю…
— А я можу тата попросити. Він підвезе, — сказав Жахоб’як.
— На чому? — спитав Колько.
— На своїй підземній ракеті.
Виявилося, тато Жахоб’яка був сучасним прогресивним драконом і пересувався під землею за допомогою ракетної техніки.
Жахоб’як його гукнув, і тато з’явився з-під землі — у робочій спецівці, закіптюжений, зі щитком, як у електрозварювальника: працювати кочегаром у вулкані — справа нелегка.
Почувши, у чім річ, Дракон Вулканович весело сказав:
— Нема питань! Я й сам збирався вже вас одвозити. Вибачайте, що задав клопоту. Але так серце болить через того мого Жахоб’яка. Такий він некомунікабельний! І вигадав же — страшний! Ну який він страшний? Га?
— Аніскілечки не страшний! Гарний хлопець! — сказала за всіх Раїска Мняу.
Познайомившись з Уфою та Енелоликом і дізнавшись, що вони інопланетяни, Дракон Вулканович так розхвилювався і засипав їх такою кількістю питань, що Жахоб’як змушений був утрутитися:
— Пробачте, тату! Але їхні батьки хвилюються, чекають.
— Ох, даруйте, дорогі! Вперше ж бачу інопланетян. Так цікаво! Ходімте мерщій на стартовий майданчик.
Розділ 12
День сенсацій
Учителі й батьки саме зібралися на Великій Галявині. Щойно вони повернулися з марних пошуків і обмінювалися сумними новинами.
І раптом галявина захиталася, задвигтіла і з-під землі з’явилася червона ракета.
На ногах не встояв ніхто. Всі попадали долі. Отак лежачи — хто горілиць, хто на боку, а хто на животі — зустріли вони прибулих.
Побачивши Михайлика, Раїску, Вірочку, Косю й Колька, всі підхопилися і в один голос так радісно скрикнули, що з дерев посипалося листя.
А коли з червоної підземної ракети вийшли спершу Енелолик і Уфа, а за ними Жахоб’як із татом Драконом Вулкановичем, усі знову попадали. Від розпачу й несподіванки. Правда, одразу ж підхопилися, сором’язливо обтрушуючись.
Щоб вивести батьків та вчителів з незручного становища, спершу Раїска, Вірочка і Михайлик познайомили їх із Жахоб’яком та його татом і розповіли про них. А тоді Кося й Колько представили інопланетянських друзів і розповіли про Енелолика з Уфою та про їхніх батьків Папаридона Івановича та Мамуру Сидорівну, які лагодять зараз на Місяці «летючий чайник».