— І хай псуються! Хай я осліпну, раз ви не рятуєте хлопців!
— А як я їх урятую? Лютий пан Крижан — наш начальник. Не ми йому — він нам наказує.
— Придумайте щось. Ви ж добра. То у вас робота така сувора, а сама ж ви добра, я знаю.
— Що ж я можу придумати? Мене поставлено за порядком стежити, а ти мене змушуєш той порядок порушувати.
— Тоді я сама піду, раз ви не хочете.
— Куди ти підеш, дурненька?! Він же тебе й слухати не стане. Замкне в буцегарні на три крижані замки, як мене колись замкнув. І сидітимеш день і ніч.
— І сидітиму, раз ви такі!
Раптом у небі з’явилася біла хмарка і на обійстя опустилися Дід Мороз і Снігуронька. У Діда під пахвою був порожній мішок.
— О! А чого це Дюдя так невесела? — кинулася до сестрички Снігуронька.
— Що тут у вас трапилося? — стурбовано запитав Дід Мороз.
— Ой, біда! Лютий пан Крижан Холодрига забрав зайчика Косю та їжачка Колька на заморожування. А Дюдя засмутилася і плаче.
— Отакої! А звідки їжачок узявся? У них же зимова сплячка, — здивувався Дід Мороз.
— Спеціально прокинувся, — сказала Баба Морозиха. — Виліз, щоб на тебе, артиста, подивитися, на Снігуроньку, на ялинку новорічну. А вас носить десь. Я б давно уже вас йому показала і назад у барліг поклала.
— Ну, хто ж знав? — розпачливо розвів руками Дід Мороз. — Жалко бідолайчика їжачка… і зайчика.
— Не руками розводити треба, а робити щось! — прохопилася Дюдя.
— Що ж тут вдієш? — почухав потилицю Дід Мороз.
— Я ж і кажу, — підхопила Баба Морозиха. — Не ми ним, а він нами керує.
— Керує! — пхикнула Дюдя. — А ви знаєте, Бабо, що він про вас сказав?
— Ану-ну?
— Що ваша заметіль — не заметіль, а казна-що, як кіт надмухав.
— Що-о?! — очі-вуглинки Баби Морозихи запалахкотіли гнівом. — «Як кіт надмухав»? Це про мою прекрасну заметіль, що по всьому полю гуляла?
— Стривайте! — вигукнула раптом Снігуронька. — Здається, я придумала. Давайте…
— Тссс! — перебив її Дід Мороз. — Тихше! Бо ще почує. Ви ж знаєте, який він…
Усі схилилися до Снігуроньки, і вона їм щось зашепотіла.
Розділ 7
Демонстрація-маніфестація
Пан Крижан був у чудовому настрої. Він дуже любив когось заморожувати. Весело походжаючи величезною голубою верандою свого крижаного палацу, він співав:
І раптом пан Крижан затнувся і здивовано роззявив рота. У дворі з’явилася дивна процесія. Попереду йшов Дід Мороз з транспарантом: «Свободу Кольці Колючці!». За ним сунула Баба Морозиха з транспарантом: «Свободу Косі Вуханю!» А за Бабою ступала Снігуронька з транспарантом: «Захистимо звірячі права!»
Пан Крижан кулею вилетів надвір.
— Це що таке?! — закричав він несамовито.
— Демонстрація-маніфестація… — почав Дід Мороз.
— …протесту… — продовжила Баба Морозиха.
— …проти порушення звірячих прав! — закінчила Снігуронька.
— Та ви що?! Очманіли?! — аж захлинувся пан Крижан.
— Відкривай, Бабо, мітинг! — не зважаючи на його крики, наказав Дід Мороз.
— Мітинг протесту оголошую відкритим! Слово надається Діду Морозу! — урочисто виголосила Баба Морозиха.
Тим часом Дюдя за спиною Крижана прошмигнула у крижаний палац.
— Ми, депутація зимового лісу, висловлюємо своє обурення протиправними діями адміністрації панства Крижанства і вимагаємо негайного звільнення їжачка і зайчика! — вимахуючи руками, говорив Дід Мороз.
— Замовкни! Припини негайно! — заверещав пан Крижан.
— Вимкнути другий мікрофон! Продовжуйте, депутате Мороз! — сказала Баба Морозиха.
— Ми не допустимо, щоб були заморожені вільні громадяни Казкового Лісу Кося Вухань і Колько Колючка! — вів далі Дід Мороз.
Тим часом з крижаного палацу вискочили Дюдя, Кося і Колько. І знову-таки за спиною Крижана прошмигнули до лісу і кинулися навтіки.
Однак пан Крижан щось запідозрив.
— А де Дюдя? — раптом пронизливо глянув він на Діда Мороза. — То заступалася так за них — і раптом не бере участі у вашій дурній демонстрації…
І пан Крижан кинувся у палац.
— Треба тікати! — вигукнула Снігуронька.
— Ех-хе-хе! Куди ж від нього втечеш? — зітхнув Дід Мороз.
Та вони й не встигли б утекти, бо лютий Крижан прожогом вискочив з палацу:
— Негідники! Обдурили! Звільнили! Випустили!.. Ну тепер ви у мене на волі не гулятимете! Всіх у буцегарню на потрійний крижаний замок!.. А в Казковому Лісі оголошу надзвичайний стан. Усіх позаморожую! Всіх!.. Крига-дрига-холодрига! Віха-чуха-завірюха! Віхола-поїхала! Жжжух-х-х-х!..
І Дід Мороз, Баба Морозиха й Снігуронька миттю зникли з подвір’я.
Розділ 8
Що робити?
— А він знову нас не забере? — відхекуючись, спитав Кося.
— Ні! — сказала Дюдя. — Не хвилюйтесь. Вдруге він забрати вас уже не зможе. Такий чарівний закон Казкового Лісу.
— Спасибі тобі, Дюдю! — сказав Колько. — Ти врятувала нам життя.
— До чого тут я? Це Снігуронька придумала. А допомагали всі.
— Навіть загадковий Яшка, — додав Кося. — Ми б давно вже замерзли, якби не він.
— Як це так?
— А він увесь час примушував нас рухатися, не сидіти на місці. Ми весь час чули його голос.
— Ми думали, що він тільки на витівки здатний, а він, виявляється… — сказав Колько.
— Молодець! — сказала Дюдя і враз спохмурніла: — Щось довго наших нема. Стривайте, погляну лишень у чарівне дзеркальце, де вони там…
Дівчинка заскочила до хати, а Кося й Колько лишилися на подвір’ї Діда Мороза й Баби Морозихи. Вони навіть не встигли перемовитися між собою й кількома словами, як з хати вискочила Дюдя.
— Біда! Лихий пан Крижан засадив Діда, Бабу й Снігуроньку у буцегарню на три крижані замки.
— Ой! Що ж це буде?! — в один голос скрикнули Кося й Колько.
— Їм-то нічого не буде. Вони ж холоду не бояться. Але новорічне свято зривається. Без Діда Мороза й Снігуроньки який же Новий рік?.. Новорічні ялинки не засвітяться. Тисячі хлопчиків і дівчаток залишаться без новорічного свята, без новорічних подарунків. Особливо шкода тих, хто не має батьків, хто у дитячих будинках, в інтернатах… Вони так чекали цього свята!..
— Що ж робити? — розпачливо спитав Кося.
— Це я винен! Це все через мене! — скрушно похитав головою Колько. — І я мушу спокутувати свою провину.
— Що ти збираєшся робити? — спитала Дюдя.
— Піду назад до Крижана.
— Та ти що?! Він же тебе заморозить!
— Буду рухатися. Може, й не замерзну.
— Але ти не зможеш рухатися весь час, день і ніч!
— Я не допущу, щоб через мене зривався Новий рік!
— Я не залишу тебе! Разом підемо! — вигукнув Кося. — Хоч і страшно…
— Хлопці! Куди ви?! Це ж вірна загибель! — скрикнула Дюдя.
І от почувся переможний регіт лютого пана Крижана:
— Га-га-га! На це я й розраховував! Вдруге забрати їх я не можу. А якщо добровільно — будь ласка!.. Крига-дрига-холодрига! Вуха-завірюха! Віхола-поїхала! Жжух-х-х!..