СЦЕНА ДЕВ’ЯТА
Заняття зі сценічного руху відбувалися по обіді в репетиційній залі. Ми витягли з комори потерті блакитні мати, поклали їх на підлогу й тепер ліниво робили розтяжку, очікуючи на появу Каміло.
Каміло — молодий чилієць, трохи схожий на пірата через темну борідку й золотий кульчик у вусі, — був у нас постановником трюків, особистим тренером і викладачем сценічного руху.
Заняття зі сценічного руху на другому й третьому курсах були присвячені танцям, пантомімі, етюдам тварин і всій базовій гімнастиці, яка може стати в пригоді акторові. Перший семестр четвертого курсу відвели на сценічний рукопашний бій, а другий семестр — на фехтування.
Каміло з’явився рівно о першій і, оскільки був понеділок, вишикував нас зважуватися.
— Ти з початку семестру набрав два з чвертю кілограми, — зауважив він, коли я став на ваги. Його потішило те, як я підкачався влітку, хай навіть Ґвендолін цього не оцінила. — Дотримуєшся програми, яку я для тебе склав?
— Так, — кивнув я, і загалом це навіть можна було вважати правдою. Ішлося про те, що я маю бігати, качатися, добре харчуватися й не надто близько знатися із зеленим змієм. Настанови Каміло щодо свідомого споживання алкоголю ми всі одностайно ігнорували.
— Чудово. Качайся, але не дуже себе мордуй... — він подався до мене, наче хотів поділитися якоюсь таємницею. — Для Річарда цілком природно виглядати Неймовірним Галком, але в тебе, відверто кажучи, не той обмін речовин. Вживай більше білків, і будеш у нас стрункий і дзвінкий.
— Чудово, — я зійшов із вагів і поступився місцем Александрові. Він був вищий за мене, але завжди надміру сухоребрий, тому що забагато курив і постійно просипав сніданки. Я глянув на власне відображення в довгих дзеркалах на стіні навпроти вікон: справді, я нівроку підкачався, але все одно хотілося добрати ще трохи ваги, ще наростити м’язи. Я робив розтяжку й дивився на Джеймса — той був найнижчим із нас, хлопців, — заледве метр вісімдесят, худорлявий, але не щуплявий. У ньому було щось котяче, якась майже первісна гнучкість. (Коли ми робили етюди тварин, Каміло наказав йому зіграти леопарда. Місяць Джеймс тинявся нашою кімнатою в темряві, а тоді так увійшов у роль, що стрибнув на мене, коли я спав. Потім я пів години намагався вгамувати ошаліле серце й запевняв його, що так, мій нажаханий крик був цілком і повністю щирим.)
— А Річарда сьогодні немає? — спитав Каміло, коли Александр зійшов із ваг.
— Він нездужає, — озвалася Мередіт. — У нього мігрень.
— Шкода, — промовив Каміло. — Що ж, тоді працюватимемо без нього.
Він згори вниз дивився на нас шістьох, що рівненькою вервечкою сиділи на краю матів, геть-чисто каченята.
— То на чому ми зупинилися минулого тижня?
ФІЛІППА: На ляпасах.
КАМІЛО: Гак. Нагадайте-но мені правила.
РЕН: Переконатися, що стоїш не надто близько. Підтримувати зоровий контакт із партнером. Повернутися так, щоби приховати справжнє місце удару-підзвучки.
КАМІЛО: І?
ДЖЕЙМС: Бити лише відкритою пласкою долонею.
Каміло: І?!
МЕРЕДІТ: Має виглядати переконливо.
КАМІЛО: Як цього домогтися?
Я: Найкращий варіант — звукові ефекти.
— Просто чудово, — підсумував Каміло. — Гадаю, тепер ми готові розглянути щось істотніше. Як щодо удару навідліг?.. — він кахикнув, прочищаючи горло, і захрускотів кісточками пальців. — Отже, удар навідліг. Б’ємо або кулаком, або відкритою долонею, залежно від мети. Цей удар відрізняється від прямого тим, що ми не перетинаємо корпуса.
— Тобто? — спантеличилася Мередіт.
— Джеймсе, можна вас? — звернувся Каміло до мого друга.
— Так, звісно, — Джеймс зіп’явся на ноги й дозволив Каміло поставити себе у вихідне положення — тепер вони стояли лицем до лиця.
Каміло простягнув руку так, що пучка його середнього пальця завмерла на волосинку від кінчика Джеймсового носа.
— Коли ви даєте ляпаса, рукою ви перетинаєте середину корпуса партнера, — він дуже повільно провів рукою перед обличчям Джеймса, не торкаючись його. Джеймс повернув голову в тому ж напрямку. — А коли ви б’єте навідліг, так робити не годиться. Замість цього моя рука піде прямо вгору збоку від нього... — правий кулак Каміло рушив вертикально вгору від лівого стегна повз Джеймсову маківку. — От, бачите? Одна довга пряма лінія. Обличчя не перетинаємо, бо ще пустимо юшку партнерові. Власне, оце й усе. Спробуємо на повній швидкості? Джеймсе, з вас підзвучка.
— Гаразд.
Їхні погляди зустрілися, і Джеймс ледь кивнув. Рука Каміло промайнула між ними, і прозвучав лункий удар, коли