— Якщо запізнюся, тягніть час.
— І як же я, на твою думку, маю це робити?
— Ну не знаю... удай, ніби текст забув.
— Щоб Ґвендолін розлютилася? Оце вже ні!
Рен на іншому боці сцени притиснула палець до губ, і Джеймс дав Александрові штурханець ліктем.
— Закрий рота вже. Тебе навіть з іншого боку чути.
— Що там зараз? — спитав Александр, стишивши голос.
На сцені був Річард — без краватки й піджака. Він саме розмовляв зі слугою — одним із наших незліченних другокурсників.
— Кальпурнія, — пробурмотів я.
І, наче це саме я її прикликав, між двома центральними колонами з’явилася Мередіт — босоніж, у куцому шовковому пеньюарі, з міцно схрещеними на грудях руками.
Александр ледь чутно присвиснув.
— Ви гляньте лишень на її ноги! Як на мене, файний спосіб розпродати квитки!
— Знаєш, — зауважив Джеймс, — щось від тебе надходить забагато гетеросексуальних зауважень як для хлопця, якому подобаються хлопці.
Александр: Я міг би зробити виняток для Мередіт, але тільки якщо вона буде в цьому халатику.
ДЖЕЙМС: Ти просто огидний.
АЛЕКСАНДР: Я гнучкий.
Я: Заткніться обоє, я хочу послухати.
Джеймс і Александр ззирнулися з незрозумілим мені виразом, але я вирішив не зважати.
— Цезарю, невже // Ти вийдеш з дому? — спитала Мередіт, коли слуга пішов. — Не виходь сьогодні[44].
Вона стояла, упершись однією рукою в стегно, з похмурим і несхвальним виразом. Сцена змінилася, відколи я востаннє її бачив. Мередіт спустилася в Чашу, і тепер, коли розповідала свій сон, це скидалося радше на погрозу, ніж на попередження. Річард, судячи з обличчя, був не в захваті від цього.
— Та ну... — не вгавав Александр. — Я б не розраховував, що він залишиться вдома.
Знову ввійшов слуга, якого достеменно жахала сама необхідність ділити сцену з цими двома.
РІЧАРД: Що кажуть нам авгури?
СЛУГА: Виходити вони тобі не радять,
Бо, нутрощі виймаючи із жертви,
Вони в тварині серця не знайшли.
Річард озирнувся до Мередіт.
РіЧАРД: Отак боги соромлять боягузтво:
Якби ховався Цезар через страх,
То був би він тоді, як звір без серця.
Цього не буде...
Він вхопив Мередіт за плечі, й вона забилася в його руках.
— Це що, мізансцена така? — спитав я. Ані Джеймс, ані Александр не відповіли.
РІЧАРД: Знає небезпека,
Що Цезар небезпечніший за неї.
Ми з нею — мов два леви-близнюки.
Із нас обох я старший і страшніший.
Мередіт смикнулася і скрикнула від болю. Філіппа, яка стояла в кулісі навпроти, перехопила мій погляд і ледь помітно похитала головою.
— Ні, Цезар вийде! — заревів Річард.
Він щосили відштовхнув Мередіт, так брутально, що вона втратила рівновагу й спиною впала на сходи. Мередіт встигла виставити руки, щоб бодай якось пом’якшити падіння, але, коли її лікоть ударився об дерево, пролунав гучний хрускіт. Та сама жага помсти, яку я відчув на Гелловін, змусила мене смикнутися вперед, до них, — що саме я збирався зробити, гадки не маю, — але Александр ухопив мене за плече й прошепотів:
— Спокійно, тигре.
Мередіт відкинула волосся з обличчя й глянула на Річарда знизу вгору розширеними від люті очима. У залі на якусь мить запала тиша — тільки ледь чутно гули прожектори. Аж тоді Мередіт спитала:
— Перепрошую, а що це за фігня щойно була?
— Стоп! — голосно й пронизливо вигукнула Гвендолін із глибини зали.
Мередіт важко зіп’ялася на ноги й ударила Річарда в груди тильним боком долоні.
— Що це зараз було?
— Ти про що? — з якоїсь незбагненної причини він здавався ще лютішим за неї.
— Такого в мізансцені не було!
— Слухай, це важливий момент, я просто захопився...
— Аж так, що вирішив шваркнути мене з цих довбаних сходів?
Ґвендолін уже квапилася центральним проходом, вигукуючи:
— Припиніть! Припиніть негайно!
Річард ухопив Мередіт за руку й рвучко підтягнув її до себе впритул — наче збираючись поцілувати.
— Ти що, і справді збираєшся просто зараз улаштувати тут скандал? — спитав він. — Я б на твоєму місці цього не робив.
Я насилу проковтнув лайку, що бриніла на губах, струсив Александрову руку зі свого плеча й кинувся на сцену. Джеймс помчав за мною. Але нас випередив Каміло — він просто вистрибнув з першого ряду.
— Агов, — гукнув він. — Годі. Вгамуйтеся...