— Справді!— квапливо підхопила Ніколь. — Взяли б рятувальні пояси і — у воду! Ми так давно не затівали нічого веселого. Хіба ж це життя!
Томмі перевів погляд з неї на Діка й потяг носом нічне повітря, немов сподіваючись винюхати, що тут відбувається.
— Спершу треба порадитися з леді Сіно-Солома — вона повинна знати, що тепер у моді. І треба вивчити напам’ять її пісеньку про юну грішницю. Я її перекладу для казино й зароблю купу грошей.
— А ви багаті, Томмі? — запитав Дік, коли вони поверталися на корму.
— Ну, як вам сказати. Біржа мені набридла, і я її покинув. Але маю дещо в акціях та цінних паперах — про них дбають мої друзі. Одне слово, нарікати нема на що.
— А Дік стає багатієм, — сказала Ніколь. Голос її тремтів — лише тепер у неї настала реакція.
На кормі, ніби розгойдані помахами величезних Голдінгових ручиськ, танцювали три пари. Ніколь і Томмі приєдналися до них; танцюючи, Томмі зауважив:
— Я бачу, Дік попиває.
— В міру, — заступилася Ніколь.
— Є люди, що вміють пити, і є такі, що не вміють.
Дік явно не вміє. Ви б заборонили йому.
— Я?! — здивовано вигукнула Ніколь. — По-вашому, я можу щось забороняти, а щось дозволяти Дікові?
Коли яхта кинула якір на рейді в Канні, Дік усе ще був незвичайно мовчазний і ніби заспаний. Голдінг допоміг йому спуститися в шлюпку; леді Керолайн, яка спустилася першою, відразу ж демонстративно пересіла на інше місце. Вийшовши на причал, Дік по-блазнівському церемонно вклонився їй і, видно, хотів на прощання пустити якусь шпильку, але Томмі боляче штрикнув його ліктем у руку й повернув до машини, що чекала неподалік.
— Я відвезу вас, — запропонував Томмі.
— Нащо вам цей клопіт, ми можемо взяти таксі.
— Та я залюбки, якщо залишите мене переночувати. Дік мовчки напівлежав на задньому сидінні, поки машина мчала повз жовтий моноліт Гольф-Жуана, а потім через Жуан-ле-Пен, де ніколи не припинялися карнавальні свята й ніч повнилася музикою і різномовними співами. Та коли вони завернули вгору, до Тарма, він раптом випростався — наче його підкинуло на крутому повороті — і виголосив промову.
— Чарівна представниця... — він на мить затнувся. — ...представниця фірми... «Капустяні голови англійського засолу»... — І після цього вмиротворено заснув, лише зрідка добродушно погикуючи в піддатливу темряву ночі.
VI
Рано-вранці Дік ввійшов до кімнати Ніколь.
— Я чекав, доки не почув, що ти підвелася. Сама розумієш, я дуже шкодую, що вчора так вийшло, може, поховаймо все те без розтину?
Наблизивши обличчя до дзеркала, вона холодно відповіла:
— Гаразд.
— Нас привіз додому Томмі? Чи це мені наснилося? — Так, Томмі. І ти це чудово знаєш.
— Цілком можливо, — погодився Дік. — Бо я щойно впізнав його кашель. Піду-но зазирну до нього.
Чи не вперше в житті вона зраділа з того, що він пішов, — чи не вперше страшне вміння завжди і в усьому мати рацію зрадило його.
Томмі вже влаштовувався зручніше в ліжку, чекаючи на café au lait (каву з молоком (франц.)).
— Як спалося? — спитав Дік.
Томмі поскаржився, що в нього болить горло, і Дік ухопився за можливість перейти на професійний тон. — Треба про всяк випадок прополоскати.
— А у вас є чим?
— Уявіть собі — не знаю. Піду спитаю в Ніколь. — Не треба її турбувати.
— Вона вже встала.
— Як вона?
Дік повільно обернувся.
— Гадаєте, через те, що я напився, вона при смерті? —
Мовлено це було приязним тоном. — Сьогоднішня Ніколь вирізьблена з тієї сосни, що росте в лісах Джорджії, а це найміцніше дерево в світі після новозеландського бакаута...
Ніколь, спускаючись сходами, почула їхні останні слова. Вона знала, що Томмі кохає її, віддавна кохає; і знала, що в ньому зростає неприязнь до Діка, який це зрозумів раніше від нього самого; і що Дік обов’язково виявить своє ставлення до неподіленої пристрасті Томмі. Ця думка сповнила її на мить почуттям чисто жіночої втіхи. Схилившись над столом, за яким снідали діти, вона щось казала гувернантці, а нагорі тим часом двоє чоловіків розмовляли хтозна про що, але думали — про неї.
Гарний настрій не залишав її й пізніше, в саду. Вона зовсім не хотіла, щоб сталося щось надзвичайне; тільки б далі тривав цей мовчазний двобій, тільки б далі ті двоє чоловіків перекидалися думками про неї — після такого довгого небуття так приємно відчувати, що існуєш знову, хай навіть у вигляді м’ячика.
— Ну що, кроленятко, все чудово, правда? Правда ж, чудово, кролику, га? Чи, може, такі речі тобі не до вподоби?
Кролик, обізнаний, власне, тільки в таких речах та ще хіба в сортах капустяного листя, глибокодумно поворушив носом і погодився, що все й справді чудово.