Щось надламувалося в Діковій душі, поки він слухав, поки уявляв собі все до найменших подробиць, майже заздрячи спільному сорому, що його ті двоє зазнали в коридорі. Вже самої згадки про когось третього, хай навіть забутого, але третього, хто ввірвався раптом у його стосунки з Розмері, вистачило, щоб він остаточно втратив рівновагу і захлинувся в хвилях болю, туги, розпачу й жаги. Чиясь рука на обличчі Розмері, швидке дихання... Сліпа лють перед замкнутими дверима і трепетна, гаряча таємниця — за ними.
«Дозвольте, я опущу штору?»
«Будь ласка. Світло й справді ріже очі».
Тим часом Колліс Клей вже розводився про діяльність студентських товариств — тим же голосом, з тими ж інтонаціями. Дік розумів, що хлопець кохає Розмері, але якимсь дивним, незрозумілир Дікові коханням. Випадок з Хіллісом, певно, не справив на нього особливого враження, хіба що відкрив очі на приємну істину, що і Розмері «людина».
— В «Кістках» («Череп і кістки» («Scull and Bones»)—найпривілейованіше студентське товариство Йєльського університету в Нью-Хейвені - прим. перекладача) зібралися чудові хлопці, — розповідав він. — Та й не тільки там. Але Нью-Хейвен тепер так розрісся, що багатьом доводиться, на жаль, відмовляти.
«Дозвольте, я опущу штору?»
«Будь ласка. Світло й справіді ріже очі».
...Дік поїхав через весь Париж до свого банку. Перше ніж виписати чек, він окинув поглядом довгий ряд конторських столів, зважуючи, кому із клерків дати його на підпис. Потім його захопив сам процес писання, і, схилившись над конторкою, він заходився старанно, раз у раз оглядаючи перо, виводити літеру за літерою. На хвильку звів очі — неуважно глянув на віконце пошти, — а тоді знову забув про навколишній світ, зосередивши увагу на каліграфії.
Він усе ще не вирішив, до кого звернутися, — хто найменше здатний помітити його бентежний настрій, найменше схильний до балачок. До Перріна, влесливого нью-йоркця, який не раз запрошував його пообідати в
Американському клубі? До іспанця Касасуса, з яким він щоразу балакав про одного спільного знайомого, якого вже років десять не бачив? Чи до Мухгаузе, який завжди запитував, з чийого рахунку він хоче зняти гроші — свого чи дружини?
Проставивши на корінці суму й двічі її підкресливши, він нарешті вибрав Пірса — Пірс молодий, перед ним можна трохи й поблазнювати, бо іноді буває легше самому розіграти комедію, ніж дивитись, як її розігрують на твою честь.
Спочатку він, однак, підійшов до поштового віконця. Передаючи Дікові кореспонденцію, жінка, що сиділа там, притисла грудьми до столу підхоплений протягом папірець, і Дік подумав, що жінки послуговуються своїм тілом зовсім не так, як чоловіки. Відійшовши вбік, він почав розривати листи. Рахунок від німецької фірми за сімнадцять книжок з психіатрії; рахунок від Брентано; лист із Буффало від батька, що з роками писав дедалі нерозбірливіше; листівка жартівливого змісту від Томмі Барбана, послана з Феса; листи від двох лікарів з Цюріха, обидва написані німецькою; спірний рахунок від тинькаря з Канна; рахунок від мебляра; лист з Балтімора від видавця медичного журналу; рекламні проспекти й запрошення на виставку поки що невідомого художника; крім того, три листи на ім’я Ніколь і один для Розмері, адресований на його поштовий абонемент.
«Дозвольте, я опущу штору?»
Він підійшов по Пірса, але той саме прийняв папери від якоїсь дами, і Дік відчув, що доведеться звернутись до Касасуса, який сидів за сусіднім столом і був вільний. — Як поживаєте, Дайвере? — радісно привітав його Касасус. Він підвівся, вуса його роз’їхалися в усмішці. —
У нас тут нещодавно зайшла мова про Федерстона, і я згадав про вас. Знаєте — він тепер у Каліфорнії.
Дік витріщив очі й трохи подався вперед. — У Каліфорнії?!
— Атож, уявіть собі.
Дік тримав чек у простягнутій руді; щоб Касасус перейшов до діла, він обернувся до Пірса і, впіймавши його погляд, по-змовницькому підморгнув йому — то була жартівлива гра, розпочата три роки тому, коли Пірс закрутив роман з однією литовською графинею. Пірс сяйнув усмішкою, а Касасус тим часом підписав чек; він радо затримав би Діка, який йому подобався, але не знайшов приводу і тільки повторив, підвівшись і притримуючи пенсне на носі:
— Атож, Федерстон тепер у Каліфорнії.
Перрін за першим столом саме розмовляв із чемпіоном світу у важкій вазі; перехопивши на собі швидкий погляд Перріна, Дік зрозумів, що той хотів був гукнути його й познайомити з боксером, але в останню мить роздумав.