Мовби від згадки, про ті голодні дні він підвівся і взяв із шинкваса кілька ковбасок. Рубашову тимчасом згадалися в’язниці, рідка юшка у них, голодні страйки, і він теж почав жувати.
Після тривалих митарств Леві перейшов кордон і опинився у Франції. Не маючи паспорта, він був заарештований п’ятого дня. Поліція наказала йому забиратися чимскоріше в якусь іншу країну і лише при такій умові звільнила його з-під арешту.
–Це все одно ніби мене просили видряпатися на Місяць, – зауважив він.
А проте треба було щось робити. Наладнавши зв’язок із французькими комуністами, він попрохав у них допомоги. Йому сказали, що спершу наведуть про його особу довідки, тобто звернуться до німецьких товаришів, і лише тоді, можливо, допоможуть.
Леві і далі блукав без паспорта. Через кілька днів його знову заарештували. Відбуваючи тримісячне ув’язнення, він товкмачив своєму сусідові по камері, волоцюзі, значення резолюцій останнього партійного з’їзду. В обмін за це волоцюга відкрив йому секрет, як жити з продажу котячих шкур.
Через три місяці його випустили, привезли вночі до прикордонного лісу, дали хліба, сиру і пачку французьких цигарок. Старший жандарм сказав:
–По той бік кордону – Бельгія. Йди прямо й за півгодини ти будеш там. Та хай тебе Бог боронить повернутись назад. Ще раз нам попадешся – позбудешся голови…
Кілька тижнів Малий Леві блукав по Бельгії. Звернувся до комуністів за допомогою, але дістав таку саму відповідь, як і у Франції. Переситившись корою, він почав ловити котів. Зловити кота неважко. За шкуру, якщо не стара, можна було купити півхлібини та пачку тютюну для люльки. Щоправда, між ловінням кота і продажем шкури була ще одна, не вельми приємна операція. З емпіричного досвіду Леві відкрив, що найшвидше й найлегше кота можна забити таким способом: схопити його однією рукою за вуха, другою – за хвіст, повернути навзнак і сильним ударом зламати йому хребет об коліно. Після перших спроб його нудило, але з часом обвикся. Та невдовзі Малого Леві знову заарештували, бо, виявляється, в Бельгії теж треба мати документи. Спершу його попередили й відпустили, а за другим разом вліпили три місяці тюрми. Однієї ночі бельгійські жандарми привезли його до прикордонного лісу, дали хліба, сиру і пачку бельгійських цигарок. Старший жандарм сказав:
–По той бік кордону – Франція. Іди прямо й за півгодини ти будеш там. І хай тебе Бог боронить повернутись назад. Ще раз нам попадешся – позбудешся голови…
Так протягом року французька й бельгійська поліція кидали Малим Леві через кордон, як м’ячем, тричі. Пізніше він довідався, що декотрі члени партії були жертвами цієї гри впродовж багатьох років.
Знову і знову він звертався до однопартійців за допомогою, боячись втратити з ними контакт.
–Нам нічого не надіслано з вашої попередньої організації, – відповідали йому функціонери. – Зачекайте, поки надійдуть відповіді на наші запити. Якщо ви член партії, то дотримуйтеся партійної дисципліни…
І Леві продовжував жити з котів, то бельгійських, то знову французьких. Минув іще один рік. Малий Леві, раз у раз пожбурюваний через кордон, підупав фізично й почав харкати кров’ю. А до всього ще й марив котами. Все на світі, йому здавалося, пахло котами – харчі, люлька, немолоді повії, що давали йому деколи дах над головою. Знову звертався до партії.
–Ми й досі не отримали відповіді на наші запити. Минув іще один рік. За цей час товариші, що могли поручитися за Малого Леві, або померли у німецьких в’язницях від катувань, або просто зникли невідомо куди.
–Шкода, але нічим вам допомогти не можемо, – сказали йому партійні функціонери у Бельгії. – Вам не слід було приїжджати сюди без офіційної директиви. Хтозна, чи не вибули ви з батьківщини без партійного дозволу? Самі знаєте, безліч шпигунів і провокаторів намагаються проникнути у наші лави. Партія мусить бути пильною.
–Навіщо ви мені це розказуєте? – спитав Рубашов. Шкодував, що таки не пішов раніше. Малий Леві налив пива до кухля і, всміхаючись, підніс люльку, салютуючи гостеві.
–А для того, щоб ви знали, – відповів Леві. – Бо це типовий приклад. Я міг би вам навести ще не одну сотню подібних. Роками найкращі з нас борсаються у цій тяганині. Партія на очах кам’яніє. У її тілі з’явились подагра і склеротичне звуження вен. Такий стан унеможливлює революцію.