Без сировини, й зокрема без бензину, Італія була б паралізована. Та раптом відома флотилія з п’яти старих кораблів знову вийшла в море. Найбільший із цих кораблів мав ім’я теперішнього вождя революційної держави, який нещодавно на повен голос засудив загарбницькі війни, за що зазнав чергових нападок реакційної преси. На щоглах кораблів майорів прапор революції, а в їхніх трюмах хлюпотів бензин для агресора. Флотилія перебувала на віддалі одноденної подорожі від цього малого бельгійського порту, і Малий Леві та його товариші ще нічого не знали про її наближення. Завданням Рубашова було підготувати їх до неприємної зустрічі.
Першого дня він не сказав нічого – обмацував ґрунт. Лише наступного дня він попросив Леві скликати усіх членів партії до будівлі, де містилася партійна канцелярія.
Кімната була велика, гола, неприбрана, й обставлена так само неохайно, як усі партійні канцелярії усього світу. Почасти це пояснювалося бідністю, почасти аскетичною традицією. На стінах висіли старі виборчі плакати, політичні гасла і видрукувані на машинці повідомлення та об’яви. В одному куті стояв старий, запорошений гектограф. У другому лежала купа одягу, зібрана для родин страйкарів. Поруч височіли стопи пожовклих листівок і памфлетів. Вікна були заляпані фарбою, як у незакінченій будівлі. Над довгим саморобним столом висіла лампочка без абажура. Поруч зі стелі звисала липка стрічка для мух. За столом сиділи горбатий Леві, колишній атлет Пауль, письменник Білл та інші активісти.
Виступав Рубашов. Говорив довше, ніж звичайно. Оточення було для нього звичне. Уся ця довколишня незграбність і неохайність зроджували в ньому легкість і сміливість. Почувався як удома. Відчував тут потрібність своєї місії і не міг зрозуміти, чому вчора в шинку його охопив дивний, незрозумілий настрій.
Об’єктивно й не без експресії з’ясував він реальний стан справ, не кажучи, правда, нічого про справжню причину свого візиту. З його слів випливало, що світовій бойкот агресора не вдався через лицемірство й захланність європейських урядів. Декотрі з них хоч і наполягали на продовженні бойкоту, однак це було лише маскування. А інші й не намагалися приховати свою нещирість. Агресорові потрібен бензин. Донедавна країна пролетаріату постачала Італії велику кількість пального. Якщо тепер зупинити цей експорт, інші країни жадібно кинуться в порожнину й заповнять її. Фактично їм тільки того й треба – витіснити соціалістичну країну зі світового ринку. Можна бути до кінця принциповим, але товариші мусять зрозуміти, що втрата позицій на світовому ринку означає сповільнення промислових темпів «там», а від цього постраждає революційний рух у цілому світі. Отже, висновок ясний…
Пауль і троє робітників притакнули. Вони думали дуже повільно, і суть сказаного до них іще не дійшла. Все, що «товариш звідти» сказав, звучало досить переконливо. Все було схоже на черговий тактичний маневр, який практично їх не зачіпав. Нікому з них і в голову не прийшло, що все, сказане Рубашовим, мало якийсь зв’язок із чорною флотилією, яка наближалась до порту.
Лише Малий Леві і письменник Білл значуще переглянулися. Рубашов це помітив. Свої пояснення кінчив сухо, без попередньої теплоти в голосі:
–Ось і все, що я мав вам сказати. Ваш обов’язок – виконати рішення Центрального Комітету і пояснити менш свідомим товаришам значення цієї постанови, звичайно, якщо хтось із них матиме якісь сумніви. От і все.
На хвилину в кімнаті запала мовчанка. Рубашов зняв пенсне й запалив цигарку. Малий Леві як головуючий сказав:
–Від імені присутніх дякую промовцеві. Є питання до гостя?
Питань не було. Один із робітників незграбно сказав:
–Що питати? Все ясно. Товариші «там» знають добре, що роблять. Ми, звичайно, постанову викопаємо і бойкот продовжимо. Будьте певні, товаришу, через наш порт нічого до тієї італійської свині не пройде…
Двоє його товаришів притакнули. За ними озвався Пауль:
–За цей порт Центральний Комітет може бути спокійний, – і ворухнув кілька разів вухами.
На якусь мить Рубашову здалося, що він опинився перед опозиційною фракцією. Лиш перегодя зрозумів, що присутні, за винятком Леві і Білла, не схопили суті справи. Він подивився на Малого Леві, сподіваючись, що той розтлумачить усе звичайною портовою говіркою. Проте Леві опустив очі й мовчав. І тоді Білл, лице якого почало раптом нервово смикатися, сказав: