–Лягайте й виспіться. А завтра на свіжу голову ми опрацюємо ваше зізнання. Прошу вас, не опирайтеся. Адже наполовину ви вже переконані, що вам нічого не лишається, як підписати протокол. Якщо ж ви почнете твердити, що це неправда, тоді мені ясно: ви в лабетах морального боягузтва. Моральне боягузтво, як ви знаєте, вробило мучеників із багатьох, але що вони тим осягнули?
Рубашов дивився у вікно. Вартовий на вежі саме зробив крутий поворот. Небо над кулеметною вежею зробилося блідо-сірим, з’явилися червоняві смуги.
–Я подумаю… – по тривалій мовчанці сказав Рубашов.
Коли гість вийшов із камери й за ним гримнули двері, Рубашов признався собі, що наполовину він уже справді капітулював. Упав на ліжко. Почувався виснаженим, але водночас відчував і полегшу. Був спустошений, висмоктаний, але було легко, мовби зняли з нього важкий тягар. Патетичний вигук Багрова ще бринів у його вухах, але вже без попередньої пронизливості й гостроти. Невже це зрада, коли, замість мертвим, людина залишається вірною живим?
Поки Рубашов спокійно спав (нічого не снилося), Іванов, ідучи до своєї кімнати, зайшов до Клєткіна. Той сидів за столом, як завжди, у формі й гортав папери. За давньою звичкою він три або й чотири рази на тиждень працював протягом усієї ночі. Коли Іванов зайшов, Клєткін виструнчився.
–Здається, все в порядку, – полегшено промовив Іванов. – Завтра він підпише зізнання. Але я мусив добре попріти, щоб поправити твоє ідіотство.
Клєткін мовчав. Витягнувшись, стояв за столом і навіть не кліпав очима. Іванов пригадав різку сутичку з ним перед камерою Рубашова; видно було, що Клєткін ще не забув прочухана – стояв насуплений. Іванов підійшов до нього і видихнув хмару диму в обличчя.
–Не будь дурнем, – промовив зверхньо. – І ніколи не дозволяй собі піддаватися особистим упередженням. На його місці ти, напевно, опирався б ще дужче.
–У мене хребет міцніший, – огризнувся Клєткін.
–Ну, чи ти не ідіот? Чи ти хоч розумієш, що кажеш? Та за саму цю відвертість тебе треба розстріляти скоріше ніж його! – гримнув Іванов.
Сердито повернувся й пішов до дверей, гримнувши ними з коридору. Клєткін сів і відпружився. Не вірив, що Іванову вдасться розколоти Рубашова «м’якими методами», і водночас побоювався його успіху. Останні фрази Іванова були явною погрозою. Чи, може, він жартував? Зрештою, Іванов і сам не знає, коли він серйозний, а коли жартує. Такий, як і всі оті інтелектуальні циніки…
Третій допит
Іноді слова мусять служити для прикриття фактів. Але це треба робити так, щоб нікому нічого не було відомо. Коли ж би це стало поміченим, виправдання мусять бути під рукою, щоб ними можна було скористатися негайно.
Мак’явеллі. Інструкції Рафаелю Джіроламо.
Слово ж ваше нехай буде: так, так; ні, ні; бо що більше від цього, те від диявола.
Євангеліє від Матвія, 5:37
Уривок зі щоденника М. С. Рубашова, писаного на 20-й день ув’язнення.
«Михайло Багров випав із гойдалки. 150 років тому, в день штурму Бастілії, європейська гойдалка після затяжного стояння знову зрушила з місця. Від точки стояння – тиранії – вона полинула вгору. Нестримно, з розгону, вона здіймалася ввись, до голубих небес свободи. Цілих сто років вона здіймалася вище й вище, у сферу лібералізму й демократії. Та поступово швидкість меншала, злет наближався до найвищої точки, до точки тимчасового непорушного висіння. Після цього почалося падіння вниз. Із наростаючою швидкістю, з тим самим розмахом, що й догори, гойдалка несла своїх пасажирів від свободи назад до тиранії. Кожен, хто замість цупко триматися, продовжував дивитися вгору, діставав запаморочення й випадав…
Щоб уникнути запаморочення, треба знати закон руху гойдалки. Маятник історії коливається від абсолютизму до демократії, від демократії назад до абсолютної диктатури.
Кількість особистої свободи, яку народ може вибороти і втримати, залежить від його політичної зрілості. Згадане коливання маятника показує, що політичне визрівання мас не піднімається безперервно вгору, подібно до всебічного зростання індивідуума, а улягає іншим, складнішим законам.
Зрілість мас полягає у їхній здатності пізнавати свої інтереси. А пізнавати їх можна лише через усвідомлення процесів виробництва й розподілу товарів. Отже, здатність народу до демократичного самоврядування пропорційна його розумінню структури та способу функціонування всього суспільного організму.