Без слова Рубашов підписав протокол. Почуття полегшення й безвідповідальності не покинуло його, хоча причина вже призабулася. Очамрілий від сну, прочитав своє зізнання, де зокрема підтверджував намовляння молодого Кіффера до вбивства вождя партії. На кілька хвилин його охопила думка, що все це – гротескове непорозуміння, і він ледве втримався, щоб не закреслити свій підпис і не пошматувати документ на клапті. Але згадав, як і коли це все почалося, потер пенсне об рукав і передав протокол Клєткіну.
Наступним, що йому запам’яталося, був поворот до камери. Ішов тим самим коридором повз сходову клітку кудись угору, повз медпункт і голярню, ескортований тим самим циклопом в однострої. Потім почув, як гримнули за спиною двері, і відразу ж упав на ліжко, відчуваючи приплив фізичного блаженства. Якусь мить іще бачив, як у вікно заглядав світанок, а тоді, наче з кручі, пірнув у хвилі сну.
Коли двері камери відчинилися знову, ще як слід не розвиднілося. Спав, мабуть, не більше години. Спочатку подумав, що це вже розносять сніданок, але замість старого наглядача у дверях стояв гігант в однострої. І Рубашов зрозумів, що його знову поведуть до Клєткіна і допит продовжуватиметься.
З трудом підвівся, підійшов до вмивальника, хлюпнув холодної води на обличчя й шию, витерся, начепив пенсне і вийшов у коридор. Його коліна підломлювалися, і весь він помітно похитувався з боку на бік, але сам цього не помічав.
Від того моменту туманна завіса, що впала на його пам’ять, зробилася грубшою й непрогляднішою. Пізніше йому пригадувалися лише окремі фрагменти розмови із Клєткіним. А тривала ця розмова кілька днів і кілька ночей з невеликими перервами на годину чи дві. Рубашов навіть не міг точно встановити, скільки днів і ночей це тяглося. Мабуть, не менше тижня. Рубашов і раніше чув про метод цілковитого фізичного знищення обвинуваченого, коли двоє чи троє слідчих на зміну «варили» його на безупинних допитах. Новим було лише те, що Клєткіна ніхто не підміняв, отож за цей тиждень він мусив витерпіти стільки, скільки й Рубашов. У цей спосіб він позбавляв Рубашова останньої психологічної переваги – моральної вищості жертви.
Після двох діб Рубашов втратив відчуття дня і ночі. Коли після годинного сну гігант в однострої розбудив його, він не міг зорієнтуватися, чи за вікном сіріє світанок, чи смерк. Коридор із дверима голярні, медпункту та сходами кудись униз завжди був залитий тим самим понурим світлом. Коли під час допиту у вікні починало прояснюватись і врешті розвиднювалось, Клєткін вимикав лампу. Це означало, що настав ранок. Коли у вікні темніло, Клєткін знову вмикав свій прожектор, і це означало, що настала ніч.
Під час допиту Рубашов часто голоднів. Тоді Клєткін негайно давав розпорядження й до кабінету приносили каву з бутербродами. Та рідко коли Рубашов їв з апетитом. Часто був голодний, як вовк, але від самого вигляду їжі його нудило. До того ж Клєткін ніколи не їв у його присутності, і тому вимагання їжі для себе самого видавалося Рубашову самоприниженням. Усе, що належало до фізіологічної сфери, у цій ситуації було проти Рубашова, принижувало його у присутності Клєткіна, котрий ніколи не виявляв утоми, не позіхав, не курив і, здавалося, навіть не їв і не пив, незмінно лишаючись за столом у тій самій коректній позі, у чистому, випрасуваному однострої, що при кожному його порусі свіжо шелестів. Найбільше Рубашова принижувала потреба відпрошуватись до клозету. Він мусив іти у супроводі високого конвоїра, який завжди очікував його під дверима, аж поки одного разу Рубашов не заснув на унітазі і відтоді мусив справляти усі потреби вже при відчинених дверях.
Під час допиту його стан коливався між апатією й незвичайною, просвітленою бадьорістю. Лише раз він втратив свідомість у буквальному значенні того слова. Та хоч як часто опинявся він на грані запаморочення, почуття гордості виповнювало його свіжими силами і рятувало від чергового приниження. В такі моменти він поспішав запалити цигарку, зосереджував увагу на своєму пенсне і переходив до нового випробування.
Деколи дивувався зі своєї фізичної витримки, хоч знав, що пересічна думка встановила доволі вузькі межі людській витривалості. Більшість людей не мали й уявлення про дивовижну гаму людських можливостей. Він чув про в’язнів, яких позбавляли сну на п’ятнадцять і двадцять діб, і вони витримували.
Коли на першому допиті у Клєткіна Рубашов підписав своє зізнання, він думав, що на тому все кінчилось. Але на другому допиті він зрозумів, що клубок щойно почав розмотуватися. Обвинувачення складалося з семи пунктів, а він капітулював лише щодо одного. Був навіть певен, що чашу приниження випив сповна. Тепер відкрив, що безсилля мало скільки ж ступенів, скільки й сила; що поразка була не менш виснажливою, ніж перемога, і що глибина поразки була безмежною. Крок за кроком Клєткін зіштовхував його по драбині вниз.