— О Господи, — губи Екельза тремтіли. — Він міг би випростуватися і схопити місяць.
— Т-с-с, — злісно урвав його Тревіс. — Він нас ще не побачив.
— Його неможливо вбити, — тихо озвучив свій вердикт Екельз, і це прозвучало як аксіома. Він обмізкував усі факти, відтак дійшов цього обдуманого висновку. Гвинтівка у його руках видавалася іграшковою. — Ми цілковиті дурні, якщо прибули сюди. Це неможливо.
— Заткніться, — засичав Тревіс.
— Жах.
— Кругом! — скомандував Тревіс. — Ідіть спокійно до Машини. Ми повернемо вам половину суми.
— Я не сподівався, що він буде настільки великим, — сказав Екельз. — Прорахувався, от і все. А тепер я хочу вибратися звідси.
— Він бачить нас.
— Он червона пляма на його грудях.
Ящір-тиран випрямився на весь свій зріст. Його броньована плоть виблискувала наче тисяча зелених монет. Вкриті слизом, монети парували. У слизі звивалися крихітні комахи, тож здавалося, що все тіло посмикується і похитується, навіть коли сам монстр не рухався. Запах сирого м’яса завис над пралісом.
— Виведіть мене звідси, — сказав Екельз. — Таке зі мною вперше. Я завжди був упевнений, що залишуся живим. У мене були хороші провідники, вдалі сафарі і відчуття безпеки. Цього разу я прорахувався. Зізнаюся, це мені не під силу. Я з цим не впораюся.
— Не біжіть, — сказав Ласперенс. — Поверніться кругом. Заховайтеся у Машині.
— Гаразд, — здавалося, Екельз заціпенів. Він поглянув на свої ноги, наче намагаючись змусити їх рухатися, і застогнав від безсилля.
— Екельз!
Він зробив декілька кроків, мружачись і ледве тягнучи ноги.
— Не туди!
Щойно він зробив перші кроки, монстр із жахливим криком кинувся вперед. Він подолав сто ярдів за чотири секунди. Гвинтівки злетіли вгору і вистрілили. Ураган із рота чудовиська оповив їхні залпи смородом слизу і старої крові. Монстр заревів, його зуби заблищали на сонці.
Екельз, не оглядаючись назад, насліп ступив на край Стежки, його гвинтівка безцільно хилиталася у руках. Він зійшов із стежки і, сам того не усвідомлюючи, поплентався у джунглі. Його стопи потонули у зеленому моху. Ноги несли його вперед, він почувався самотнім і далеким від тих подій, що відбувалися позаду.
Гвинтівки вистрілили знову. Їхній звук потонув у людських криках і пронизливому громовому реві ящера. Велетенський хвіст рептилії злетів угору і, наче батіг, почав шмагати навсібіч. Дерева вибухали хмарами листя і гілок. Монстр різко опустив вниз свої рученята ювеліра, щоби приголубити людей, розірвати навпіл, розчавити, наче ягоди, запхати їх у свою пащу, у волаючу горлянку. Здавалося, що його схожі на валуни очі були врівень із людьми. Вони побачили у них свої відображення і вистрелили у металеві повіки і вилискуючі чорні зіниці.
Tyrannosaurus упав. Наче кам’яний ідол, наче снігова лавина. Ревучи, він чіплявся за дерева, звалюючи їх. Він зім’яв і розірвав металеву Стежку. Люди позадкували, а тоді кинулися назад. На землю гримнуло десять тонн мертвої плоті і костомах. Рушниці вистрелили. Монстр ударив своїм броньованим хвостом, клацнув своїми зміїними щелепами і затих. Із його горла струменів фонтан крові. Десь усередині тріснув мішок із речовинами, й огидний потік залив мисливців. Облиті чимось червоним і блискучим, вони заціпеніли.
Грім затих.
Джунглі мовчали. Після обвалу — зелений спокій. Після нічного жахіття — ранок.
Біллінґс і Кремер всілися на Стежку, де їх вирвало. Тревіс і Лесперанс стояли з рушницями, з яких все ще вився дим, і лаялися.
У Машині Часу, тремтячи усім тілом, лежав долілиць Екельз. Йому вдалося повернутися до Стежки і заповзти у Машину.
Підійшов Тревіс, глянув на Екельза, узяв із металевого ящика марлю і повернувся до тих, які сиділи на Стежці.
— Повитирайтесь.
Вони витерли кров із шоломів і теж почали лаятися. Монстр лежав, схожий на гору м’яса. Зсередини доносилися зітхання і бурмотіння — це відмирали клітини, органи переставали функціонувати, рідини востаннє текли із порожнини у мішечок, а звідти — у селезінку, все припиняло функціонувати, завмирало назавжди. Так наче ви стоїте коло розбитого локомотива чи екскаватора, що закінчує свою роботу — усі клапани відкриті або міцно затиснуті. Затріщали кістки; багатотонна маса некерованої власної плоті — мертва маса — розтрощила притиснуті до землі крихкі передпліччя. Коливаючись, м’ясо осіло.