у крижаному сяйві «Аврори»[54]:
братня рука, що махає
пов'язкою, знятою з віч,
великою, наче слово — Петрополіс[55],
незабутих блукаюче місто, що лежало й тобі
тосканським смутком на серці.
Hinausgekrönt,
hinausgespien in die Nacht.
Bei welchen
Sternen! Lauter
graugeschlagenes Herzhammersilber. Und
Berenikes Haupthaar, auch hier, — ich flocht,
ich zerflocht,
ich flechte, zerflechte.
Ich flechte.
Blauschlucht, in dich
treib ich das Gold. Auch mit ihm, dem
bei Huren und Dirnen vertanen,
komm ich und komm ich. Zu dir,
Geliebte.
Auch mit Fluch und Gebet. Auch mit jeder
der über mich hin-
schwirrenden Keulen: auch sie in eins
geschmolzen, auch sie
phallisch gebündelt zu dir,
Garbe-und-Wort.
Mit Namen, getränkt
von jedem Exil.
Mit Namen und Samen,
mit Namen, getaucht
in alle
Kelche, die vollstehn mit deinem
Königssblut, Mensch, — in alle
Kelche der großen
Ghetto-Rose, aus der
du uns ansiehst, unsterblich von soviel
auf Morgenwegen gestorbenen Toden.
(Und wir sangen die Warschowjanka.
Mit verschilften Lippen, Petrarca.
In Tundra-Ohren, Petrarca.)
Und es steigt eine Erde herauf, die unsre,
diese.
Und wir schicken
keinen der Unsern hinunter
zu Dir,
Babel.
Вивінчаний,
виплюнутий у ніч.
Під якими
зірками! Лиш
сіро-сріблястий стукіт молотків серця. Та
коса Береніки[57], тут-таки, — я заплітав її,
я розплітав,
я сплітаю її, розплітаю.
Я сплітаю.
Блакитна безодне, в тебе
скидаю це золото. Навіть з ним,
розтраченим у повій і хвойд,
я приходжу й приходжу. До тебе,
кохана.
Навіть з прокльоном, з молитвою. Навіть
з кожною булавою,
що свистить наді мною: навіть вона,
суцільнолита, навіть вона,
фаллічно з тобою зіллята,
сніп-і-слово.
Іменами напоєна
в кожнім вигнанні.
Іменами і сім'ям,
іменами, занурена
в геть усі
келихи, повні твоєї
шляхетної крові, людино, — в усі
келихи велетенської
ґетто-троянди, з якої
ти на нас дивишся, ти, безсмертна від цих
на ранкових стежках перемерлих смертей.
(Ми також співали там Варшав'янку[58].
Зімкнутими устами, Петрарка[59].
У вуха тундрі, Петрарка.)
І здійметься раптом земля,
наша, оця.
Й ми не пошлемо
нікого з наших униз
до тебе, блудний
Вавілоне[60].
Wohin mir das Wort, das unsterblich war, fieclass="underline"
in die Himmelsschlucht hinter der Stirn,
dahin geht, geleitet von Speichel und Müll,
der Siebenstern, der mit mir lebt.
Im Nachthaus die Reime, der Atem im Kot,
das Auge ein Bilderknecht —
Und dennoch: ein aufrechtes Schweigen, ein Stein,
der die Teufelsstiege umgeht.
Куди кануло слово безсмертне моє:
в безодню небес, за чолом,
туди ж разом з брудом і слизом снує
семицвіт із зірчастим зелом.
Там рими у схові, там подих — сопун,
там око — лиш видив мана —
Однак: прямовисне мовчання, валун,
що диявольські східці мина.
In den verfahrenen Augen — lies da:
die Sonnen-, die Herzbahnen, das
sausend-schöne Umsonst.
Die Tode und alles
aus ihnen Geborene. Die
Geschlechterkette,
die hier bestattet liegt und
die hier noch hängt, im Äther,
Abgründe säumend. Aller
Gesichter Schrift, in die sich
schwirrender Wortsand gebohrt — Kleinewiges,
Silben.
Alles,
das Schwerste noch, war
flügge, nichts
hielt zurück.
В заблукалих очах — там читай:
вернуться
«Аврора» — назва військового крейсера, холостий постріл якого 25 жовтня (7 листопада) 1917 р. по Зимовому палацу в Санкт-Петербурзі знаменував початок більшовицького перевороту в Росії (т. зв. «Жовтневої революції»).
вернуться
Петрополіс — ця переінакшена на грецький лад назва Санкт-Петербурга зустрічається в поезії Осипа Мандельштама («В Петрополе прозрачном мы умрем»).
вернуться
Мир хатам! — частина епіграфа «Мир хатам! Війна палацам!» до прокламації «Гессенський сільський вісник» німецького письменника-революціонера Ґеорґа Бюхнера (1813–1837).
вернуться
Коса Береніки (лат. Coma Berenices) — сузір'я північної півкулі неба, назване на честь єгипетської цариці Береніки II, дружини Птоломея III Еверґета (III ст. до н.е.), яка відрізала своє прекрасне волосся й пожертвувала його богам, щоб віддячити за подаровану її чоловікові перемогу над сірійцями.
вернуться
Варшав'янка — польська революційна пісня Вацлава Свєнціцького на мелодію вільнолюбного польського «Маршу зуавів». Виникла в 1879 р., часто співалася також російськими революціонерами («Вихри враждебные веют над нами»).
вернуться
Петрарка — видатний поет італійського Відродження Франческо Петрарка (1304–1374). За свідченням російського письменника Іллі Еренбурга, з мемуарами якого Целан був знайомий, під час свого перебування в одному з таборів ГУЛАГу Осип Мандельштам читав ув'язненим побратимам сонети Петрарки.
вернуться
Вавилон (від аккад. bãb-ilãni «брама богів» — місто Давньої Месопотамії, в історичній області Аккад, економічний, політичний та культурний центр Стародавнього світу, «перший мегаполіс». В 11 главі біблійної Книги Буття згадується Вавилонська вежа — одна з найграндіозніших споруд стародавнього Вавилону, втілення хаосу й безладу. У вірші Целана Вавилон — символ мовного сум'яття і вигнання.
вернуться
LES GLOBES — форма множини франц. globe, що означає небесне тіло, глобус (globe terrestre), очне яблуко (globe occulaire) або (земну) кулю. Незвичну для французької мови множинну форму слова можна розуміти як «світи», «небеса», що узгоджується з вибудованою у збірці космогонією Целана.