1. Главная
  2. Книги
  3. Целан Пауль
  4. Нічийна троянда
  5. Страница 19
Выбрать главу
Про одне дерево, про єдине. Так, про нього також. І про ліс доокола. Про ліс геть незайманий, про думку, з якої він виріс, як звук і півзвук, і аблаут, і ауслаут, по-скіфськи заримований в такт скроні прибитих сюди, із подихом степових стебел записаний в серце цезури годин — в те царство, у царств щонайдальше, у велику внутрішню риму потойбіч зони німих народів, у тебе, мови ваго, слова ваго, вітчизни ваго вигнання.
Про це дерево, про цей ліс.
Про кам'яний парапет мосту, з якого він стрибнув у життя, окрилений ранами, — про міст Мірабо[100]. Де не плине Ока. Et quels amours![101] (Кирилицю, друзі, також верхи я мчав через Сену, мчав через Рейн.)
Про одного листа, про нього. Про того листа, про листа зі Сходу. Про шкарубку, малесеньку купку слів, про неозброєне око, яким він сягає трьох зірок у поясі Оріона[102] — о посоху Якова[103], знову пускаєшся в мандри! —
на карті небесній, що відкрилась йому.
Про стіл, де це все відбулося.
Про однісіньке слово, з тієї купки, від якого той стіл став лавкою для весляра, про річку Оку і про води.
Про слово супутнє, яке процідить весляр у вухо пізнього літа своїм кочетам чуйним:
Колхіда[104].

In der Luft

In der Luft, da bleibt deine Wurzel, da in der Luft. Wo sich das Irdische ballt, erdig. Atem-und-Lehm.
Groß geht der Verbannte dort oben, der Verbrannte: ein Pommer, zuhause im Maikäferlied, das mütterlich blieb, sommerlich, hell- blütig am Rand aller schroffen, winterhart-kalten Silben.
Mit ihm wandern die Meridiane: an- gesogen von seinem sonnengesteuerten Schmerz, der die Länder verbrüdert nach dem Mittagsspruch einer liebenden Ferne. Aller- orten ist Hier und ist Heute, ist, von Verzweiflungen her, der Glanz, in den die Entzweiten treten mit ihren geblendeten Mündern:
der Kuss, nächtlich, brennt einer Sprache den Sinn ein, zu der sie erwachen, sie —: heimgekehrt in den unheimlichen Bannstrahl, der die Verstreuten versammelt, die durch die Sternwüste Seele Geführten, die Zeltmacher droben im Raum ihrer Blicke und Schiffe, die winzigen Garben Hoffnung, darin es von Erzengelfittichen rauscht, von Verhängnis, die Brüder, die Schwestern, die zu leicht, die zu schwer, die zu leicht Befundenen mit der Weltenwaage im blut- schändrischen, im fruchtbaren Schoß, die lebenslang Fremden, spermatisch bekränzt von Gestirnen, schwer in den Untiefen lagernd, die Leiber zu Schwellen getürmt, zu Dämmen, — die
Furtenwesen, darüber der Klumpfuß der Götter herüber- gestolpert kommt — um wessen Sternzeit zu spät?

В повітрі

В повітрі, там зостається твій корінь, там, у повітрі. Де твердіє земне, по-земному, подих-і-глина.
Великий іде нагорі там вигнанець, спалений: померанець, домівка його — пісенька про хруща[105], материнська, літня, сяйно- квітуча на облямівці всіх жорстких зимостійко-студених силаб.
З ним мандрують меридіани: при- смоктані цупко його сонцекерованим болем, що землі єднає за полудневим словом люблячої далечини. По- всюдно є лише Тут і Сьогодні, з одчаю, той блиск, до якого заходять поділені навпіл з їх осліпленими устами:
поцілунок, нічний, випалює сенс тої мови, до якої вони прокидаються, — щойно вернувшись додому в страхітливий промінь опали, що збирає розсіяних, допроваджених через зорепустелю душі, розкладаючих шатра вгорі, у просторі своїх поглядів і кораблів, маленькі сніпочки надії, з яких шелестять архангельські крильця, фатально, браття, сестри, які знайдені надто легкими, надто важкими, надто легкими на світових терезах[106] у крово- змісницькім, у всеплодючім лоні, довіку чужі, сперматично увінчані зорями, важко лежачи в темних глибинах, тілами в пороги згромаджені, в дамби, — ті
вернуться

100

Pont Mirabeau — міст через Сену в 15-му районі Парижа. Оспіваний в однойменному вірші французького поета Ґійома Аполлінера. Ймовірно, саме з нього в квітні 1970 р. Целан здійснив свій фатальний стрибок у небуття.

вернуться

101

Et quels / amours! (франц. «І яка любов!») — злегка видозмінена цитата з вірша Гійома Аполлінера «Міст Мірабо».

вернуться

102

Пояс Оріона — сузір'я Оріона розташоване на небесному екваторі перед сузір'ям Великого Пса. Його легко розшукати за трьома блакитними надгігантами, що утворюють астеризм Пояс Оріона: За давньогрецьким міфом, Оріон, син Посейдона, був мисливцем. На полюванні його супроводжував небесний пес Сиріус. За один із неблаговидних вчинків Оріона було осліплено, однак, отримавши від свого батька здатність ходити по хвилях, він морем дійшов до володінь бога сонця Геліоса, проміння якого повернуло йому зір. Невпинне просування Оріона на Схід збігається з вектором руху Целанового вірша.

вернуться

103

Посох Якова — три зірки Поясу Оріона утворюють Посох Якова. Крім того, тут наявні також інші асоціації, насамперед з біблійним праотцем Яковом, праобразом вигнанця; з апостолом Яковом, до могили якого в Сантьяго де Компостела (іспанська Галісія) здійснюється паломництво, під час якого паломники тримають в руках посохи (апостол Яків вважається патроном паломників); «посохом Якова» в добу середньовіччя називали також інструмент для морського орієнтування (попередник секстанта).

вернуться

104

Колхіда — рівнина, розташована між східним берегом Чорного моря та Кавказом. У давньогрецькій міфології — батьківщина Медеї, кінцева мета походу аргонавтів. Часто згадується в поезії Овідія, Мандельштама, прозі К. Паустовського. У Целана Колхіда уособлює не так конкретну місцевість, як певний духовний ландшафт, що поєднує в собі топос і логос, утопічний край і мовну вітчизну.

вернуться

105

Пісенька про хруща — відома в німецькомовному просторі дитяча пісенька, що стала особливо популярною в часи Першої світової війни: «Maikäfer flieg! / Dein Vater ist im Krieg, / dein' Mutter ist in Pommerland, / Pommerland ist abgebrannt, / Maikäfer flieg!» («Хрущику, змайни! / Твій батько на війні, / мати в Померанії, / а вона вогняная, / хрущику, змайни!»). Ймовірно, поет перейняв цю пісеньку від своєї матері, тому вона символізує тут щасливе дитинство.

вернуться

106

знайдені / надто легкими, надто важкими, надто легкими / на світових терезах — алюзія на біблійний епізод із Книги пророка Даниїла (5, 1-30), де розповідається про начертані таємничою рукою на стіні палацу халдейського царя Валтасара в завойованому ним Вавилоні слова: «Мене, мене, текел упарсін». Даниїл витлумачує їх так: «Мене» — порахував Бог царство твоє і покінчив його; «Текел» — ти зважений на вазі і знайдений легеньким; «Перес» — поділено царство твоє і віддане мідянам та персам. Широко відома написана на цей сюжет балада Г. Гайне «Валтасар», а в образотворчому мистецтві — картина Рембрандта «Бенкет Валтасара».

~ 19 ~