Ірвін Шоу
Нічний черговий
Нічний черговий
1
Була ніч, і я сидів один за куленепробивною шибкою й замкненими дверима. За стінами готелю в лещатах січневої темряви лежав Нью-Йорк. Протягом останніх двох років я приходив сюди шість разів на тиждень за годину до півночі й лишався до восьмої години ранку. Моя праця не приносила мені ні особливого вдоволення, ані розчарування. Кімната, де я чергував, була тепла, робота не стомлювала, розмовляти майже не доводилося.
Ніхто не набридав мені розпорядженнями і не порушував одноманітності нічного чергування, отже, в мене лишався час на сякі-такі розваги. Звичайно я близько години вивчав «Біговий бюлетень», обмірковуючи ставки на наступний день. Це була доволі цікава, винахідливо роблена газета, вона вселяла віру в майбутнє і з кожним новим випуском відроджувала надії.
Покінчивши з розрахунками часу, ваги, дистанцій, поправок на сонячне світло і дощ, я брався читати, маючи напохваті чимало книжок на свій смак. Матеріальною поживою для мене були сендвіч і пляшка пива, що їх я купляв по дорозі на роботу. Двічі протягом ночі я робив фізичні вправи для рук, ніг і живота, тож, незважаючи на свою сидячу роботу, був у тридцять три роки міцніший і здоровіший, аніж у двадцять. При своєму шестифутовому зрості я важив майже сто вісімдесят п'ять фунтів. Ніхто не вірив, що я маю таку солідну вагу. Це тішило моє самолюбство, хоча в душі мені хотілося б бути трохи вищим. На думку деяких жінок, зовні щось у мені й досі було хлоп'яче, але я ніколи не сприймав це як комплімент, бо не шукав у них материнської ласки. Як переважна більшість чоловіків, я волів би бути схожим на людину, що виконує в телепередачах роль капітана морської піхоти або заводія якоїсь відчайдушної вихватки.
Я працював на обчислювальній машині, готуючи для денної зміни рахунки за минулий день. Коли я натискав на кнопки, машина гула, наче велика розтривожена комаха. Цей звук спочатку дратував мене, але згодом став звичним, ба навіть заспокійливим. За шибкою чорнів вестибюль готелю. Адміністрація заощаджувала електроенергію, як і все інше.
Куленепробивне скло було встановлено після того, як на попереднього нічного портьє вдруге вчинили напад. Сорок три шви. Він змінив професію.
Я дістав це місце завдяки тому, що в коледжі, на вимогу матері, цілий рік вивчав діловодство. Вона наполягала, щоб за чотири роки я вивчив бодай одну корисну справу. Відтоді минуло одинадцять років, І моя мати вже померла.
Готель називався «Св. Августін». Важко сказати, чи була ця назва тугою засновника готелю за Півднем чи просто його релігійною примхою. На жодній стіні не було розп'ять, і тільки чотири каучуконоси в кадубах, що стояли в холі, мали якесь відношення до тропіків. Хоча зовні готель виглядав досить пристойно, він бачив кращі часи. Так само, як і його мешканці. Вони вносили доволі скромну платню за номери і мало чого чекали взамін. Мені рідко доводилось розмовляти з ким-небудь, окрім двох-трьох, які вештались допізна. Я обирав роботу не для того, щоб вправлятися в красномовстві. Часто за цілу ніч на табло не засвічувався жоден вогник.
Мені платили сто двадцять п'ять доларів на тиждень. На 81-й Східній вулиці в мене була кімната з кухонькою і ванною.
Сьогодні мене тільки раз потурбувала повія, що спустилася згори після першої години ночі й попросила відімкнути їй вхідні двері. Вона прийшла ще до початку мого чергування, і я не мав уявлення, в якій кімнаті вона була. Збоку від дверей була кнопка, що мала відчиняти їх автоматично, але пристрій зіпсувався тиждень тому. Я ковтнув холодного повітря, з радістю зачинив двері й повернувся до себе.
На столі лежав «Біговий бюлетень», відкритий на програмі кінних перегонів, що мали відбутися завтра в Гайалі. Там на півдні стоять, мабуть, чудові теплі дні. У другому заїзді я поставив на Глорію. Лошиця нічого не виграла в останніх трьох заїздах, але вона добре виступила восени на півночі і набрала форми. Ставка була п'ятнадцять проти одного.
За вдачею я завжди був гравцем. Навіть у коледжі чималу частку своїх витрат перекривав завдяки грі в покер з приятелями. Згодом, працюючи у Вермонті, я також щотижня грав у покер і підрахував, що мій загальний виграш за той час сягнув кількох тисяч доларів. Після того мені вже ніколи так не щастило.
Саме завдяки захопленню картярською грою я опинився і в «Св. Августіні». Приїхавши в Нью-Йорк і оселившись у готелі, я несподівано познайомився з букмекером, який жив у тому самому готелі і там же займався своїми справами. Він позичав мені гроші, а наприкінці кожного тижня підраховував суму боргу. Готель був дешевий, зручний, та й моя фінансова ситуація не дозволяла мені розкошувати. Коли мій борг досяг п'ятисот доларів, він відмовився надалі давати мені гроші, але повідомив, що саме звільнився колишній нічний портьє, і адміністратор шукає йому заміну. Я виглядаю на людину інтелігентну, сказав букмекер, і крім того, вмію додавати й віднімати. Ставши до роботи, я переїхав у власне помешкання, бо навряд чи хто зміг би витерпіти двадцять чотири години в готелі. Щотижня я виплачував букмекерові борг із свого заробітку, а коли остаточно розрахувався, він знову відкрив мені кредит. Тепер я винен йому лише сто п'ятдесят доларів.