Перш ніж Марко вдається заперечити, вона зникає, так само просто й вишукано, як наприкінці свого виступу. Мереживна сукня тане в його руках. Там, де секунду тому стояла Селія, залишається лише аромат її парфумів.
Марко залишається сам у порожньому наметі, де немає нічого, крім стільців, вишикуваних двома колами, і дверей, що просять його піти.
Виходячи, він виймає з кишені гральну карту й залишає її на стільці.
Гості
Вересень 1902
Селія Бовн сидить за столом, заховавшись за стосами книжок. У бібліотеці вже давно бракує місця, та замість того, аби збільшити кімнату, чарівниця дозволила книжкам зростися з нею й перетворитися на частину інтер’єру. Кілька стосів правлять за столи, інші, перев’язані, звисають зі стелі разом із чималими золотими клітками, у яких сидить кілька живих білих голубів.
У іншій круглій клітці, що швидше стоїть на столі, аніж звисає зі стелі, причаївся вигадливий годинник. Розмірено цокаючи, він відміряє не лише пообідні години, а й рух небесних тіл.
Обіч повного зібрання творів Шекспіра без клітки спить великий чорний ворон.
У центрі кімнати, навколо стола, у свічниках горять свічки — по три різної довжини в кожному. На самому столі видно горнятко з чаєм, що вже потрохи вистигає, напіврозпущений шарф, частину якого змотано в клубок багряної шерсті, фотографію покійного годинникаря в рамці, самотню гральну карту, давно розлучену з рештою колоди, і розгорнуту книгу, помережану знаками, символами і вклеєними клаптиками паперу з підписами.
Селія сидить із записником і ручкою, силуючись розгадати шифр до книги.
Вона намагається міркувати так, як, на її думку, міркував Марко, коли робив записи в книзі. Уявляє, як він укриває дорогим чорнилом сторінки, вимальовує на кожній сторінці хитросплетіння гілок.
Дівчина перечитує кожен підпис, перевіряє, чи надійно закріплено пасма волосся, ретельно роздивляється кожен знак.
Вона провела за цим заняттям так багато часу, що могла б відтворити книжку з пам’яті, але досі не може похвалитися, що зрозуміла, як усе це працює.
Ворон прокидається й кряче кудись у темряву.
— Ти дратуєш Хуґіна, — зауважує Селія, не підводячи погляду.
Поруч з’являється батько. Сяйво свічок вихоплює з темряви лише його силует, підсвічує зморшки на піджаку й комірець сорочки, мерехтить у глибині його темних очей.
— Тобі справді варто завести ще одного, — каже він, розглядаючи занепокоєного птаха. — Муніна. І матимеш повний набір[24].
— Я надаю перевагу думкам, а не спогадам, татку, — каже Селія.
У відповідь Гектор лише нерозбірливо гмикає.
Потім він зазирає доньці через плече, спостерігаючи, як вона гортає сторінки. Селія його ігнорує.
— Тут сам чорт ногу зламає, — зауважує батько.
— Якщо ти не володієш якоюсь мовою, це ще не означає, що в ній чорт ногу зламає, — озивається Селія, переписуючи рядок символів до записника.
— Палітурка, безлад і чари, — кепкує Гектор і переноситься на інший бік столу, звідки може краще все роздивитися. — Якраз у стилі Александра. Усе занадто складно й завуальовано.
— Але кожен може цим займатися, якщо ретельно вчитиметься. На противагу твоїм нотаціям про те, яка я особлива.
— Ти особлива. Ти — вища за все це, — чоловік махає прозорою рукою в бік книжкових стосів, — за ці інструменти й креслення. Ти можеш досягти значно більшого завдяки власним талантам. Навколо ще стільки невідомого.
— Але, Гораціо, на небі та в землі є значно більше дивного й такого, про що не знають знаючі суб’єкти,[25] — цитує Селія.
— Прошу, давай без Шекспіра.
— Мене переслідує тінь батька. Гадаю, це дозволяє мені скільки завгодно цитувати «Гамлета». Просперо, ти теж колись був прихильником Шекспіра.
— Ти занадто розумна, аби так поводитися. Я чекав від тебе значно більшого.
— Перепрошую, що не живу згідно з твоїми безглуздими очікуваннями, татку. Тобі більше немає кому набридати?
— У цьому стані я можу спілкуватися лише з кількома людьми. Александр, як завжди, нудний аж до смерті. Чандреш був цікавим співрозмовником, але цей хлопчисько стільки разів впливав на його пам’ять, що тепер розмови з Лефевром не надто відрізняються від бесід із самим собою. Хоча для різноманіття й це згодиться.
— Ти розмовляєш із Чандрешем? — дивується Селія.
— Час від часу, — відгукується Гектор, вивчаючи годинник у клітці.
— Ти розповів Чандрешеві, що Александр збирався тієї ночі до цирку. Це ти напоумив його піти туди.
24
Хуґін і Мунін — у германо-скандинавській міфології пара круків, які літають по всьому світу Мідґарда і повідомляють богу Одіну про події. Давньоісландською мовою